Як підготувати майбутнього першокласника до школи: чек-лист для батьків

Тренуємо мислення. Загадки. 

САМОДОПОМОГА ПРИ ТРИВОЗІ ТА ІНТЕНСИВНИХ ЕМОЦІЯХ або 6 ТЕХНІК ДЛЯ ЗАЗЕМЛЕННЯ, ЯКІ ВАМ ПОРЕКОМЕНДУЮТЬ ПСИХОЛОГИ

    

Коли ми знаходимося в епіцентрі тривоги, флешбеку або панічної атаки, наші лобові частки вперто відмовляються працювати. Ми відчуваємо, ніби це просто неможливо сфокусуватися або ясно міркувати про що б це не було, і наші думки проносяться так швидко і перетворюються в таку кашу, що за ними просто неможливо встежити.

Нам починає здаватися, що все, що відбувається навколо ніби в тумані, або, коли хтось кілька хвилин розмовляв з нами, ми раптом розуміємо, що поняття не маємо, про що він тільки що говорив.
Іноді ми відчуваємо себе паралізованими або ніби замороженими, відчуваємо, що не можемо зробити навіть найменший рух або вимовити хоч слово. Таке може траплятися з нами, в тому числі, і коли ми відчуваємо дуже інтенсивні емоції – наприклад, почуття покинутості, образи, безнадійності, страху або безвиході.

ТЕХНІКИ ЗАЗЕМЛЕННЯ - це прекрасний інструмент для таких ситуацій, і їх можна використовувати де б ви не знаходилися. Повертаючи свою свідомість і тіло назад в даний момент, ми можемо організувати нашому мозку простір, щоб він заспокоївся, і відчути себе трохи більш сконцентрованими. Здебільшого, цього достатньо для того, щоб пояснити, що з нами відбувається або звернутися за допомогою або придумати, як вчинити з цим станом. Існує багато різних способів заземлення, навіть якщо нижче запропоновані техніки особисто вам не підійдуть, є безліч інших, які варто спробувати, щоб знайти те, що допомагає саме вам. Ви також можете створити вашу особисту техніку заземлення, відшукавши те, що допомагає сфокусувати вам ваші почуття і повертає до справжнього моменту часу.

Ось кілька моїх улюблених технік заземлення, які я розділив на кілька категорій

• САМОЗАСПОКОЄННЯ

Прийміть душ або ванну. Зосередьтеся на кожному кроці приготування до душу / ванни, помічаючи кожну маленьку деталь – що відчуває ваша кисть, коли ви торкаєтеся дверної ручки і крана? Коли ви включаєте кран, як ви визначаєте відповідну температуру води? Відзначте відчуття від води на вашому тілі, приділяючи увагу температурі і звуків води, відчуттям м’язів тіла.
Знайдіть заземляючий об’єкт, який притягує вас. Це може бути щось на зразок гладкого каменю або відполірованого шматочка скла, щось на зразок клубка пряжі, текстура якого здається вам комфортною; це може бути щось на кшталт маленької статуетки або щось, що пов’язано у вас з хорошими спогадами. Носіть цей об’єкт з собою там, де його легко зберігати, і діставайте, коли вам потрібно заземлитися. Звертайте увагу і описуйте в розумі кожну деталь об’єкта, торкаючись до нього рукою і відзначаючи всі відчуття від цього дотику.
Заваріть чашку чаю, кави або гарячого шоколаду. Виконайте кожну дію з максимальною уважністю, помічаючи кожний рух, яке робить ваше тіло; ось ваші пальці стиснули ручку чайника, ось долоня відчула холод крана, коли ви вмикаєте воду, ось ви відчуваєте, як чайник у вашій руці стає важче у міру заповнення водою. Коли напій буде готовий, робіть невеликі ковтки усвідомлено, зручно вмостившись у спокійному місці.

• ВІДЗНАЧТЕ П’ЯТЬ ПОЧУТТІВ

1.  Знайдіть знайомий запах (парфуми, мило, лосьйон, чай, ефірні масла і т.п.) і нехай це буде звичкою вдихати цей запах щоранку, перед сном або в якийсь інший певний час дня. Носіть цей запах з собою і вдихайте кожен раз, коли вам потрібно заземлитися, поєднуючи цей процес з глибоким і повільним диханням.
2.  Одягніть ваш улюблений одяг – це можуть бути шкарпетки, улюблений светр або м’яка приємна майка. Відзначте текстуру, колір, запах цього одягу. Для цих же цілей підійде ковдра або плед.
3.  Закутайтеся щільно в ковдру. Обійміть себе міцно-міцно або попросіть когось обійняти вас. Розітріть руки і ноги, рухаючись знизу-вгору від стоп до стегон і зверху-вниз від плечей до зап’ясть.

• ВИКОРИСТОВУЄТЕ ТІЛО

1.  Відзначте, як ваші стопи стоять на підлозі. Ви можете встати і міцно «врости» стопами в підлогу, зняти взуття і наступати кожною ногою на землю або на підлогу, відчуваючи, ніби ваші ноги – це підстава добротного будинку, міцно пов’язаного із землею, відчути в прямому сенсі ґрунт під ногами і силу земного тяжіння. Ви можете зробити це і сидячи на стільці або лежачи.
2. В прямому сенсі заземлення. Ляжте на підлогу. Швидко проскануйте своє тіло, щоб відзначити в яких саме місцях підлога торкається вашого тіла, які частини тіла відчувають її і сфокусуйтеся на цьому відчутті тиску, текстури, температури. Відзначте всі вібрації, які ви зараз можете відчути в будинку. Ви можете поставити на підлогу музичну колонку і відчувати її вібрації.
3.  Рухайтеся! Покачайте ногами, звертаючи увагу на відчуття, як рухається кожна нога окремо. Спробуйте, як може рухатися нога окремо, коли всі інші частини тіла залишаються нерухомими. Виконайте те ж саме з пальцями, відчуваючи силу в м’язах, їх напруга і розслаблення під час виконання руху.
4.  Ритм. Постукайте ногою по підлозі, знайдіть об’єкт, що видає м’який звук, постукайте пальцями по столу і тихенько по склу або будь-якій іншій поверхні, знайдіть приємний звук, а потім створіть ритм і повторюйте його, намагаючись фокусуватися на початку і в кінці кожного створеного вами звуку.
5. Займіться активністю, яка б залучала всі частини тіла. Підіть в сад виривати бур’яни. Спробуйте навчитися в’язати. Купіть кінетичний пісок, глину або щось ще, що задіє дрібну моторику. Помийте посуд, звертаючи уваги на фізичні відчуття. Складіть акуратними стопками білизну.

• СПОСТЕРІГАЙТЕ НАВКОЛО

1. Вийдіть на вулицю (або знайдіть вікно) і знайдіть будь-який об’єкт. Відзначте якомога більше деталей цього об’єкта. Наприклад, якщо ви вибрали дерево, відзначте, як на нього падає світло, і куди відкидають тінь гілки. Розгляньте, чи багато у нього гілок, чи є на них бруньки або листя. Придивіться до текстури стовбура, відзначте чи прямі гілки чи вигнуті, яка у цього дерева форма листя.
2. Повільно пройдіться по простору, в якому ви перебуваєте, спробуйте відзначати кожне зіткнення ноги з землею. Відзначте, яка частина стопи торкається землі, і де ви відчуваєте тиск. Відзначте, як ваша стопа відривається від землі і той момент, коли ви, по суті, балансуєте на одній нозі, перш ніж опустити ногу в наступному кроці.
3. Знайдіть щось поруч, що має певний орнамент і спробуйте замалювати його на папері. Наприклад, ви можете спробувати намалювати, як укладені плитки на стіні, перенести на папір малюнок на килимі або перекреслити химерні кола на текстурі дерева, з якого зроблений стіл.
4.  Опишіть кімнату, в якій ви зараз перебуваєте: вголос або про себе. Якщо кімната дуже велика або захаращена, ви можете вибрати невелику область кімнати або якийсь об’єкт – наприклад, книжкову полицю – і відзначити всі кути об’єкта, його колір, світло і тіні, текстуру і форму.
5.  Якщо ви в громадському місці, подивіться на людей навколо вас і спробуйте відзначити деталі їх зовнішності. Якого кольору у них взуття? Хто з них в куртках? Чи є у когось парасолька або портфель? Як виглядають їх зачіски?

• ВІДВОЛІЧІТЬ МОЗОК

1. Додавайте до нуля сім так довго, як у вас виходить (або будь-який інший інтервал): нуль, сім, чотирнадцять, двадцять один, двадцять вісім …
2. Зіграйте в гру «вгадай професію». Подивіться на людей навколо вас і спробуйте здогадатися про їхню роботу або куди вони зараз йдуть.
3. Подумайте про сьогоднішній день. Нагадайте собі, яке сьогодні число, день тижня, місяць, рік, година дня і де ви зараз перебуваєте. Нагадайте собі, що ви зараз саме в цьому моменті, не в минулому, ви зараз у безпеці. Відзначте пору року, яка зараз за вікном, подивіться, як виглядає небо. Назвіть адресу, де ви зараз перебуваєте.
4. Зіграйте з собою в гру «Категорії»: виберете категорію, наприклад, колір, тварини, їжа і спробуйте назвати як мінімум 10 об’єктів з цієї категорії. Можна також використовувати алфавіт і спробувати назвати об’єкти з цієї категорії на кожну букву алфавіту, починаючи з А, Б, В і т.д.
5.  Виберіть форму (трикутник, коло, квадрат) і спробуйте знайти всі об’єкти цієї форми навколо вас. Те ж саме можна зробити і з квітами – наприклад, знайти всі відтінки зеленого кольору в кімнаті.

• ДИХАЙТЕ

1. Глибоко дихайте – покладіть одну руку на живіт, а іншу на груди. Вдихайте повільно і глибоко повітря в живіт, намагаючись, щоб рука на животі піднімалася, як ніби ви надуває кульку або м’яч повітрям. Намагайтеся, щоб рука на грудях не ворушилася, дихайте тільки животом. Повільно видихайте, відчуваючи, як рука на животі повільно опускається як ніби кулька або м’яч здуваються.
2.  Дихання на рахунок 4-7-8: повільно вдихайте, рахуючи до чотирьох. Потім, затримайте дихання на сім секунд, а в кінці повільно і м’яко протягом восьми секунд видихайте. Повторіть стільки разів, скільки вам комфортно. (Примітка: у кожного свій розмір тіла і об’єм легенів, якщо конкретно ця комбінація вам не підходить, ви можете виконувати цю вправу в комфортних вам проміжках. Ідея в тому, щоб ви йшли певною схемою, а подих став би більш повільним).

Важливе зауваження: техніки заземлення існують не для того, щоб позбутися від небажаних емоцій або абстрагуватися від поточних переживань, ні, вони для того, щоб з’явився ресурс винести певний досвід і емоції, залишаючись в теперішньому часі і коли ви присутні в своєму тілі. Важливо обговорити подібні стани з терапевтом або фахівцем з області психічного здоров’я, особливо якщо ви помітили, що панічні атаки, флешбеки або дисоціації стали частими.

Автор : Lexi Schmidt

МИСТЕЦТВО ЛЮБИТИ АБО ЩО ПОТРІБНО ДИТИНІ, ЩОБ ВОНА ПОЧУВАЛАСЯ ЛЮБИМОЮ

Дитину можна порівняти з дзеркалом. Вона відбиває любов, а не починає любити першою. Якщо дітей обдаровують любов'ю, вони її повертають. Якщо їм нічого не дають, їм нічого повертати.

Потреба в любові і прийнятті, тобто потрібності іншому, — од­на з фундаментальних людських потреб. Її задоволення — необхідна умова нормального розвитку дитини, основа її майбутньої самопова­ги, почуття особистої гідності, впевненості у своїх силах.

Від природи інстинктивно відчуваючи, як життєво необхідна їй любов батьків, будь-яка дитина постійно, всіма відомими їй спосо­бами запитує у них: «Ви любите мене?» Вона запитує про це всією своєю поведінкою, іноді — словами, бо в житті дитини відпо­відь на це сакраментальне запитання — абсолютно найважливіша. Не отримуючи на нього однозначної відповіді, дитина намагається добитися батьківської любові доступними їй засобами. Вона може на­магатися заслужити її беззаперечною слухняністю. Такі діти вирос­тають залежними від оцінок інших людей, боязкими й нерішучими. Дитина може своєю поведінкою випробовувати батьківські почуття («А ось такого, поганого, все одно любите?»), вимагати уваги й лю­бові батьків, а може й мститися, не отримуючи в достатній кількос­ті ні того, ні іншого.

У глибині душі ми можемо відчувати палку любов до своєї ди­тини, але цього замало. Батьківська любов як почуття не повинна бути самоціллю, самоцінністю. Вона має мало сенсу якщо діти її не сприймають. Річ у тім, що дитина не вміє читати наших думок і почуттів, а те, що ми робимо, вона не завжди сприймає як вияв любові.

Що ж потрібно дітям, щоб вони почувалися любимими?

1. Безумовне прийняття

«Любов... усе покриває, всьому вірить, на все сподівається, все пе­реносить». Ці мудрі слова лежать в основі всіх взаємин, пов'язаних із любов'ю. Любити дитину безумовно — значить любити її незалежно ні від чого. Незалежно від її зовнішності, здібностей, достоїнств і не­доліків. Незалежно від того, чого ми очікуємо від неї в майбутньому, і, що найскладніше, незалежно від того, як вона поводиться зараз. Що б не зробила ваша дитина, не можна карати її позбавленням любові. «Ти мені подобаєшся, ти мені дорогий таким, яким ти є» — ці слова безцінні і для великого, і для маленького.

Безумовно приймати — не значить балувати. Приймати дитину— це означає вірити в те, що від початку її наміри й прагнення добрі, це означає визнавати за нею право на помилку, але це не означає, що ми маємо заплющувати очі на погану поведінку дитини, яка потребує на­шого виховання, керівництва й дисципліни.

Ви можете навіть сердитися, гніватися й відкрито виявляти ці почуття стосовно конкретних вчинків та поведінки дитини. Адже в дитячих витівках є чимало неприємного й навіть бридкого. Непри­пустимо одне — виховуючи дитину, не можна використовувати як вплив свою любов, грати й маніпулювати любов'ю. Шукайте інших батогів та пряників! Батьківська любов — це те, чого дитина потребує без висування жодних умов. Вона має одержати любов просто так, задарма. Хочете мати обдаровану дитину? — Обдаруйте її любов'ю.

2. Турбота й керівництво життям дитини

Дитина приходить у світ безпорадною істотою, і турбота про неї— найнеобхідніша умова її виживання. Дорослішаючи, вона все менше потребує її й починає потребувати самостійності. Вчасно «від­пустити» — це теж турбота. Однак передчасне прагнення деяких батьків перекласти на плечі дитини вирішення непосильних поки що для неї проблем («Чого ти скаржишся?», «Розбирайся сам!», «Ти вже великий — мусиш сам думати!») сприяють виникненню у дитини почуття безпорадності, непотрібності, самотності, слаб­кості. Вона почувається нелюбимою.

Якщо у дитини «не виходить», якщо вона «не знає, як...», якщо во­на боїться — обов 'язково допоможіть.

Інтерес дорослого до життя дитини, участь у вирішенні складних для неї проблем — важлива складова батьківської любові.

3. Схвалення незалежності, автономії дитини.

Допомога й турбота викликає почуття взаємного задоволення то­ді, коли дитина сама її просить. Але турботу вона може сприймати і як пригноблення, якщо поводитися з дитиною, як зі шматком глини, з якого турботливі батьки ліплять свою мрію. Як настирливе втручан­ня в своє життя сприймає дитина і прагнення надто тривожних бать­ків застерегти її від найменших неприємностей — «аби чогось не ви­йшло». Щоб дитина почувалася любимою, необхідний певний баланс турботи й автономії, опіки і свободи, їй необхідно відчувати не тіль­ки тепло турботливих, готових прийти на допомогу рук, а й сприйма­ти, що батьки поважають її незалежність, дають їй можливість вибо­ру, визнають за нею право на помилку, заохочують її самостійність. Інакше кажучи, виявляють любов до тієї внутрішньої сутності, того внутрішнього «Я» в дитині, котре, по суті, й є людиною, до тієї унікальної енергії чи активності, котра одухотворяє людину, ро­бить її індивідуальністю, відрізняє її від інших. До того в дитині, що, за великим рахунком, і потребує безумовної любові, на відміну від її вчинків, які ми маємо право оцінювати. Дитина тонко відчуває підмі­ну і відрізняє справжню любов-турботу батьків до неї від їхньої зане­покоєності своєю особистою педагогічною діяльністю чи своїм осо­бистим спокоєм.

4. Пильна увага.

Люблячі батьки проводять із дитиною багато часу. Однак для ди­тини важлива не кількість проведеного з нею часу, а те, як він про­ведений. Час, проведений із сином чи дочкою тільки за батьківським обов'язком, приносить мало радості обом. Особливо цінні й необхідні дитині хвилини пильної уваги. Пильна увага означає цілковиту зосе­редженість на дитині. Їй необхідно почуватися важливою й значущою особистістю; вона хоче бути впевненою у своєму праві на неподіль­ний, справжній інтерес, нерозпилену увагу й зацікавленість, турбот­ливу зосередженість саме на ній, саме в цю хвилину.

Пильна увага дає дитині змогу відчути, що вона в очах своїх бать­ків найважливіша людина в світі. «Я зовсім сам на сам зі своєю мамою (татом)», «Цієї хвилини я найголовніший на світі для своєї мами (тата)» — ось що має відчувати дитина в цей момент, ось що є метою пильної уваги.

Пильна увага потребує часу. Але погляньмо у вічі істині: добре ви­ховання потребує часу! Не отримуючи досить пильної уваги, дитина відчуває занепокоєння й незахищеність, бо розуміє, що все на світі важливіше за неї.

5. Вияв ніжних почуттів.

Майже кожній дитині час від часу кортить дізнатися, як батьки до неї ставляться, отримати словесне підтвердження того, що її люблять. Часом діти прямо запитують про це: «Ти мене любиш?» І самі охоче вигукують: «Мамочко, як я тебе люблю! Ти у мене най-най!» Діти здатні прямо говорити про свої почуття до нас і чекають від нас того ж. Не треба боятися висловити свої добрі почуття, дитина має знати про них так само, як знає про ваше невдоволення нею, несхвалення якогось її вчинку, Прямий, щиросердий вияв почуття любові просто необхідний для повного емоційного розвитку дитини. Підтвердження того, що її люблять, особливо важливе для дитини в складні й відпо­відальні періоди — якщо в її житті виникають або намічаються зміни, якщо вона хвора, якщо їй важко щось дається.

6. Фізичний контакт

Часто вживані слова мають властивість знецінюватися. Але є ін­ший спосіб ненав'язливо й природно повторювати дитині: «Я люблю тебе». Це фізичний контакт,

Не виключені телячі ніжності», Але є й безліч інших способів да­ти зрозуміти дитині, одо вам приємно бути з нею поруч: легкі обійми, дружнє поплескування, потиск руки, ласкавий дотик, потріпування волосся, жартівлива боротьба тощо. Вони мають бути природними, умиротворювати дитину, не бути демонстративними або надмірними, тривати доти й наскільки це приємно обом,

У ранній період розвитку хлопчики потребують таких самих ніж­них виявів любові, як і дівчатка. В міру дорослішання потреба в обі­ймах і поцілунках у хлопчиків зменшується, але потреба у фізичному контакті залишається.

7. Зоровий контакт

Зоровий контакт — це головний засіб передавання дитині наших почуттів. Більшість людей не усвідомлює, наскільки це могутній і ви­рішальний чинник. Люблячий погляд — одне з головних джерел емо­ційного живлення для дітей. Відкритий, природний, доброзичливий погляд прямо в очі істотно важливий не лише для встановлення кон­такту з дитиною, а й для задоволення її емоційних потреб. Чим часті­ше батьки дивляться на дитину, намагаючись виразити їй свою любов, тим більше вона просякнута цією любов'ю, Очі батьків повинні по­стійно випромінювати ніжність і любов. Якщо батьки дивляться так на дитину тільки тоді, коли вона добре поводиться і вони можуть нею пишатися, дитина сприймає їхню любов як обумовлену. Якщо батьки використовують зоровий контакт тільки в негативному ключі, дивля­чись «виразно» в очі дитини, дорікаючи, критикуючи, повчаючи, за­кликаючи до порядку, у дитини може сформуватися неправильне уяв­лення про те, як батьки насправді ставляться до неї.

І ще небезпечніше у вигляді покарання спеціально уникати дивити­ся в очі дитині Це діє на неї гнітюче й спустошливо. І може статися, що в ці важкі хвилини вона не забуде ніколи в житті.

8. Дисципліна, керівництво життям дитини

Мабуть це багатьох здивує, але дитина не менше від дорослих за­цікавлена у встановленні певних правил поведінки й порядку. Це ро­бить її житія більш зрозумілим і передбачуваним, створює відчуття безпеки. Діти інтуїтивно відчувають, що за батьківським «не можна» криється турбота про них. Якщо батьки знімають із себе обов'язки підтримувати порядок і дозволяють дитині те, чого не дозволяють своїм дітям інші батьки, вона може відчути, що їм до неї байдуже.

Чому ж тоді стільки конфліктів із приводу дисципліни? Річ у тім, що насправді діти повстають не проти самих правил, а проти того, як їм ці правила підносять, проти силових, авторитарних методів, якими часто користуються батьки.

Дисципліни набагато легше добитися, коли дитина відчуває, що її по-справжньому глибоко люблять. Ця впевненість дозволяє їй змири­тися з керівною роллю батьків без ворожості й обструкцій.

Як цього домогтися, ви тепер вже знаєте!