Як заспокоїти дитину у шкільному укритті

Причини конфліктів в системі «вчитель-учень

 

Погляд на професійну і етичну неприйнятність конфлікту в педагогічній сфері обумовлений тим, що в конфлікті - вчитель та учень - свідомо не рівні ні по своєму посадовому положенню, ні по рівню особового розвитку. Підліток не володіє достатнім життєвим досвідом і здібністю до ділового осмислення ситуації. Він переживає зіткнення емоційно, а то і хворобливо. Вчитель також нерідко піддає себе небезпеці так званого «емоційного вигорання».

Причина більшої частини конфліктів за участю  підлітків полягає у загальній дратівливості та нездатності деяких з них подолати психологічні та навчальні навантаження без агресивної реакції на джерело роздратування. Цим джерелом можуть виступати учні, вчителі, батьки чи шкільна обстановка в цілому.

Бувають випадки коли батьки сліпо переносять свій шкільний досвід спілкування з однолітками або вчителями на власну дитину. Якщо досвід був позитивний, вони щиро впевнені, що шкільне життя – то  загальне свято, а все інше – дурість або вигадки самої дитини. Якщо у досвіді є ті чи інші проблемні моменти – батьки, як правило, намагаються або захищати дитину від усіх справжніх, а частіше удаваних ворогів; або дають їй жорсткі настанови агресивного самозахисту, чим додають дитині зайвих проблем.

Суб'єктивними умовами підвищеної конфліктності педагога є його індивідуально-психологічні особливості, психологічний клімат у сім'ї, взаємини з оточуючими, індивідуальний стиль поведінки, загальні умови школи, війна.

До найпоширеніших причин виникнення педагогічних конфліктів у взаємодії «вчитель — учень», «вчитель — учні» належать:

нездатність учителя прогнозувати на уроці поведінку учнів. Несподіваність їх вчинків часто порушує запланований перебіг уроку, викликає в учителя роздратування та прагнення будь-якими засобами подолати конфлікт. А обмеженість інформації про причини того, що трапилось, ускладнює вибір оптимальної поведінки, засобів впливу на клас;

намагання вчителя будь-якими засобами зберегти свій соціальний статус за рахунок зниження статусу учня. Вчитель вживає вирази низького стилю.  Це порушує принципи взаємодії, доводить ситуацію до конфлікту;

оцінювання вчителем не окремого вчинку учня, а його особистості. Це визначає ставлення до учня інших вчителів та свідків (особливо у початковій школі);

невміння спрогнозувати наслідки необ'єктивного оцінювання вчинків дітей;

нездатність до самоконтролю з тих чи інших причин.

Конфліктують з учнями вчителі з негнучким мисленням, стереотипністю оцінок, шаблонним підходом до їх запитів та інтересів, нездатністю оцінювати об'єктивність вимог до учнів. Свою прискіпливість до учнів вони вважають вимогливістю, а вимогливість до себе з боку учнів сприймають як посягання на авторитет.
   Кожна помилка вчителя при вирішенні конфліктів травмує учнів, вселяє недовіру до нього, порушує систему взаємин між учителем і учнями. У педагога виникає глибокий стресовий стан, незадоволення своєю працею, нездорове усвідомлення залежності професійного самопочуття від поведінки учнів.
     Ситуація на уроці доходить до конфлікту, як правило, із невстигаючим учнем. Тому в інтересах вчителя виявляти до них особливу увагу, своєчасно надаючи їм допомогу.
     Немало конфліктів спричинює низький рівень педагогічного спілкування вчителів, які не можуть своєчасно зупинитися, уникнути різких слів, негативних узагальнень та перебільшень («Від тебе ніколи не почуєш нічого розумного», «Ти завжди брешеш», тощо), загрозливих оборотів у якості попереджень («Дивіться ж мені, щоб зробили...», «Спробуйте мені тільки не...». Це ображає вихованців, підриває довіру до здатності педагога бути справедливим.
   Виділяють і негативні стереотипи педагогічної поведінки, що породжують незадоволення учнів вчителями, стимулюють розвиток конфліктів: емоційні спалахи, дратівливість через дрібниці; безпідставні дії; використання дитячих методів дисциплінування, відкритий розподіл учнів за симпатіями; залякування, вимоги у формі погроз; надмірна фіксація уваги на недоліках учнів; привселюдні образи; втручання у світ особистісних стосунків хлопців і дівчат тощо.

Отже, можна зробити такий висновок, що конфлікти виникатимуть між вчителем та учнем завжди, залишається тільки розробляти певні методики по подоланню цих конфліктів, усуненню їх негативних наслідків. За виникнення, хід і результат конфлікту відповідає педагог - він професіонал і людина, яка навчена життєвим досвідом.

Правила поведінки дорослих на початковій стадії конфлікту

Дайте волю. Постарайтесь адаптувати себе до думки, що перед вами уже не діти. Це - підлітки, для яких перевірка дорослих «на міцність» один із способів самоствердження.

Ніяких нотацій. Найбільше підліткам.

Ідіть на компроміс. Ще нікому нічого не вдалось довести з допомогою скандалу: тут не буває переможців. Якщо і дорослі, і підлітки охоплені бурними негативними емоціями, здатність розуміти один одного зникає.

Уступає той, хто розумніший. «Вогнище сварки погасне, якщо в нього не підкидати дров», - говорив Дж.Дьюї. Тому щоб конфлікт зупинився, хтось повинен першим замовкнути. Дорослому це зробити простіше, ніж підлітку з його нестійкою психікою.

Не слід ображати. Зупиняючи конфлікт, не намагайтесь зробити підлітку боляче за допомогою зауважень і не показуйте , хто в даній ситуації «господар» (наприклад виганяючи підлітка в коридор)

Будьте послідовними. Діти тонкі психологи. Вони відчувають слабість дорослих. Тому, незважаючи на вашу готовність до компромісу, підлітки повинні знати, що вчительський авторитет непорушний.

Про агресію, школярів, #булінг і #РДУГ :)

Агресію вивчали і вивчають з різних боків, мені ж вона цікава в контексті булінгу. 

Існує кілька видів агресії: реактивно-експресивна (ти мене образив - я на тебе наволала або влупила), реактивно-неекспресивна (ти мене образив і я ставлюся до тебе вороже) та проактивно-реляційна (я буду зумисне розпускати про тебе чутки або псувати тобі репутацію, аби досягнути якоїсь своєї вигоди - так, саме ця агресія складає основу так званого “реляційного булінгу”!) [1]. 

Кеннет Додж був одним з перших, хто розвивав тему різниці між реактивною та проактивною агресією. 

Він змальовував це так: у школі є два хлопчики, одного звати Біллі, іншого звати Рейд. Біллі є головним болем для всієї школи, бо він той, хто постійно зачіпає інших та цькує. Хоч Біллі лише 12, але його вже 4 рази заарештовували за пограбування та вандалізм [2]. Рейд же теж агресивний, його теж арештовували за напад на вчительку. Вчителька висміювала його на уроці за погано написану контрольну, і хлопцеві “зірвало дах”. Рейду часто зриває дах, він миттєво реагує на найменшу провокацію. Тож, як бачимо, обидва хлопці є агресивними, але є нюанс. Якщо Біллі зачіпає інших, дістає та ображає продумано і зі злим наміром - аби досягнути своїх цілей (а отже, ця агресія проактивна та є інструментом для досягнення цілей), то Рейд є тим, кого зачіпають інші, його агресія є відповіддю на образи та провокації (а отже - реактивна) [2].

Рейд можливо буде агресивнішим за абсолютними вимірами, ніж Біллі, адже він волає і б'ється, втрачає контроль і таки робить людям боляче після того, як його зачепили. Ця поведінка одразу впадає у вічі - це те, що вирізняє реактивну експресивну агресію. Водночас вияви агресії Біллі не такі явні, але те, що він робить - воно повністю контрольоване і цілеспрямоване на завдання збитків. Біллі може цього не робити, якби захотів, але він не хоче. Натомість Рейд хоче припинити, але - не може. І я б хотіла, аби ви саме на цей момент зараз звернули увагу. 

Реактивна та проактивна агресія мають дещо різну природу. Наприклад, реактивна більше притаманна людям зі слабшими навичками соціальних взаємодій, а також тим, хто має труднощі з інтерпретацією ворожих намірів [3].

Водночас на прояв проактивної агресії більш впливає те, з ким товаришують діти. Якщо серед друзів прийнято її виявляти, то інші з “компашки” теж починають її виявляти.

Цікавою також є оцінка однолітків щодо дітей із реактивною та проактивною агресією. Діти, яким притаманна реактивна агресія, однозначно таврувалися як “погані”, тоді як щодо дітей з проактивною агресією відгуки радше нагадують “не все так однозначно”. Таких дітей могли вважати гарними лідерами, чи хитрими, чи такими, що мають почуття гумору, але загалом - не такими вже й поганими людьми [2].

Подібне можна спостерігати і у світі дорослих. Наприклад, деякі дорослі можуть зумисне псувати репутацію колезі задля отримання власної вигоди (наприклад, підвищення) і це сприйматиметься людьми краще чи то пак, радше, в межах "норми", ніж коли колега зірветься та наволає на колегу. 

І тут ми плавно повертаємося до теми булінгу. 

Не дивно, що діти з “невидимою неповносправністю”, яким часто характерний брак імпульс-контролю, а отже й притаманна реактивна агресія, сприймаються батьками однокласників та учителями як однозначне “зло”. Яке треба негайно "вижити" з класу, покарати тощо.

Реактивна агресія та діти, які її проявляють, є видимішими ще й тому, що діти “вибухають” просто перед учителем. Якщо інструментальна агресія у вигляді підступів та каверз плететься потайки, то діти зі слабким імпульс-контролем просто не розбирають, де і перед ким демонструвати агресію - їх "несе". Здатні себе контролювати діти з проактивною агресією, швидко розкусивши цю особливість, починають непомітно для вчителя “діставати” вибухову дитину.

 

У цей відсоток “вибухових” дітей чи не найчастіше потрапляють якраз діти з ООП-І, яких дуже часто виключають зі школи (а в Україні це роблять першою справою, змушуючи батьків забирати дітей на індивідуальне чи взагалі зі школи!) за поведінку, яка нагадує "булінг" або й спарвді є агресивною. Хоча насправді такі діти часто є не ініціаторами булінгу, а якраз від булінгу страждають.

Тільки цього ніхто не бачить. 

----

1. Bertsch, K., Florange, J. & Herpertz, S.C. 2020, "Understanding Brain Mechanisms of Reactive Aggression", Current psychiatry reports, vol. 22, no. 12, pp. 81-81.

2.Dodge K. 1991. The structure and function of proactive and reactive aggression. In: Pepler D, Rubin K, editors. The development and treatment of childhood aggression. Hillsdale, NJ: Lawrence Erlbaum. p 201–218.

3. Salmivalli, C. & Nieminen, E. 2002, "Proactive and reactive aggression among school bullies, victims, and bully-victims", Aggressive behavior, vol. 28, no. 1, pp. 30-44.

Що робити з дітками у класі або бомбосховищі?

Малювати! 🎨

У Спільнотеці ми зібрали багато розмальовок, які не тільки розважать дитину, але й допоможуть привити корисні навички: 

🍎 Здорове харчування

Набір розмальовок допоможе дітям вивчити основні правила здорового харчування та корисних щоденних звичок, як от режим сну: https://bit.ly/3ld1D0E

🛁 Гігієна

Книжка-розмальовка «Щоб бути здоровим» з рятівниками чистоти допоможе дітям вивчити правила гігієни, догляду за собою та своїми речами: https://bit.ly/3RCANuV

🎨 Креативність

Твоя книга креативності — невеличка брошура, яка допоможе дитині краще зрозуміти себе та свої емоції: https://bit.ly/3jsevQ9

🧑‍🚒 Мінна безпека

Розмальовки від Інфорсів допоможуть завчити правила поводження з вибухонебезпечними предметами https://bit.ly/3Ry6Xb5 

До речі, у Спільнотеці https://spilnoteka.org зібрано сотні корисних матеріалів з тем безпеки, гігієни, харчування, освіти, психологічного та фізичного здоровʼя дітей віком від 3 до 18 років та їх батьків. Завантажуйте безкоштовно та використовуйте для навчання та розваг!

Як учителям розпочати навчальний процес. 42 практики і 18 відповідей на питання від Світлани Ройз

 

КІБЕРБУЛІНГ ТА ЧАТ-БОТ "КІБЕРПЕС"

Кібербулінг – це цькування із застосуванням цифрових технологій. Кібербулінг може відбуватися в соціальних мережах, платформах обміну повідомленнями (месенджерах), ігрових платформах і мобільних телефонах, зокрема через: 

• поширення брехні чи розміщення фотографій, які компрометують когось у соціальних мережах;
• повідомлення чи погрози, які ображають когось або можуть завдати комусь шкоди.

За даними ЮНІСЕФ в Україні, майже 50% підлітків були жертвами кібербулінгу. Кожна третя дитина прогулювала школу через кібербулінг. 75% підлітків у анонімному опитуванні підтвердили те, що Instagram, TikTok і Snapchat є основними соціальними платформами для цькування.

Міністерство цифрової трансформації у співпраці з ЮНІСЕФ та за інформаційної підтримки Міністерства освіти і науки України, Координаційного центру з надання правової допомоги та Міністерства юстиції України випустило чат-бот "Кіберпес". У чат-боті можна дізнатись про те, як діяти дітям, батькам і вчителям у разі кібербулінгу. 

Чат-бот у Telegram і Viber допоможе дізнатись, як визначити кібербулінг, як самостійно видалити образливі матеріали з соціальних мереж, а також куди звертатись за допомогою.

У чат-боті "Кіберпес" можна знайти інформацію про те:

• що таке «кібербулінг» та як він проявляється;
• як визначити контент, що містить кібербулінг;
• що робити, якщо вас кібербулять;
• як видалити матеріали, що містять кібербулінг;
• як попередити кібербулінг;
• як не бути кібербулером.