"Щоб вони всі здохли" - сказала наша фєєчка, коли залунав сигнал тривоги. Потім повернулася до мене - "мам, а це нормально, що я таке бажаю?" - Та саме зараз нормально, бо ти злишся. Зараз нормально злитися. І я, капець як, злюсь.
Ми з донькою багато говоримо. І про злість та гнів у тому числі. Але говорити мало – гнів, лють має бути відреаговані. Так, саме зараз форма цієї реакції може нас лякати. Але під час небезпеки - всі її прояви нормальні.
Потім, коли повернулося відчуття безпеки, всі заспокоїлися, я доньці сказала: ти ж сама відчула, що є щось у твоїх словах, те, що не природньо для тебе. Ти чула ці слова від N, ми ж так не кажемо. В мирний час - я б точно припиняла це. Зараз ні, бо коли хтось намагається напасти, ми маємо право злитися. Це також наш захист. Але якщо це тобі неприродньо, давай оберемо те, щоб не руйнувало зсередини."
Яка у нас є послідовність в освоєнні емоцій: Відчувати - виражати - розрізняти - коректно вивільнити та регулювати
Злість – завжди природна, нормальна та правильна. Немовля вже народжується з можливістю виражати злість. Наше завдання навчитися розрізняти «здорову» агресивність та агресивну токсичну поведінку. Злість – нормальна реакція у відповідь порушення кордонів. Агресивність – це риса особистості, хворобливий стан – постійне сприйняття світу, як ворожого, нападаючу, постійну атакуючу поведінку.
Злість та гнів ми нормалізуємо, особливо зараз. Вивільняємо напругу тим способом, який вважаємо коректним. І поступово будемо повертати можливість регулювання емоцій - усвідомлення того, на що саме реагуємо, як це відображається в тілі, що саме допомагає повернути стійкість.
А протягом "безпечного часу" нам важливо спостерігати за дитиною (і собою): наші дії у вираженні агресії - самозахисні чи ворожі
Правило, якому ми завжди вчимо дітей: Злитися можна. Захищати себе треба. Завдавати шкоди собі та іншим не можна.
Агресія – дає енергію нашим діям.
Вона може бути «доброякісною» (так назвав цю форму поведінки Е. Фромм: Вміння сказати «ні» цілеспрямованість, вміння постояти за себе, наполегливе поведінка.
«Злоякісна» - руйнівна поведінка
Види агресії:
Реактивна агресія - реакція на щось або когось зовні
Спонтанна агресія - під впливом того, що накопичилося всередині
Пряма активна - агресія – спрямована на об'єкт, що викликає роздратування
Пасивна – завуальована форма агресії – скиглення, плітки, жести.
Непряма агресія – звернена на іншу людину, яка перебуває в слабшій позиції або зараз доступна (не можу відповісти татові, вдарю брата чи бабусю, чи собаку)
агресія буває: вербальна (слова, крики, дражнилки), тактильна (дії),
експресивна (жести, міміка, інтонація).
Будь-яка емоція – реакція нашого мозку на те, що відбувається. Будь-яка емоція важлива. Безпечніше, здоровіше та коректніше – якщо емоція проявлена. Те, що приховано, те, що пригнічене – «іде в тінь» і може стати «симптомом».
У мирний час ми б відзначали:
Агресія може виникати у таких випадках:
1. Особливість нервової системи (те, на що звертають увагу неврологи), органічні, фізіологічні причини
2. Вивчена поведінка (дитина повторює поведінку того, хто для неї авторитетний)
3. Спроба скинути напругу
4. Фрустрація - щось заважає задовіленню потреб
5. Захист
6. Спроба захопити чи повернути собі владу
Саме зараз гнів – форма захисної поведінки.
Вікові прояви:
Немовлята та діти – до 2 років реагують спалахами злості та люті на те, що не можуть пояснити, не можуть попросити або домогтися того, що для них важливо, не можуть задовольнити свою потребу.
і ми, обіймаючи їх, нагадуємо собі, що ця агресія спрямована не на нас; перераховуємо те, що, можливо, вони хочуть, вгадуємо їхні потреби. Так вони вчаться називати те, що їм важливе. одержують відчуття підтримки. Розуміємо, що для малюків часто – незадоволена потреба – загроза виживання.
Малюки пробують різні моделі поведінки. Спостерігають за нашою реакцією. Коли маленька дитина нас б'є – для неї це часто – гра. Нам важливо зупиняти руку, ніжку, казати – бити не можна. Мені боляче".
Якщо дитина починає бити себе: називаємо на ім'я її емоцію «ти злишся через… я б теж розлютилася, якби не могла (з'їсти те, що хочеться). Злитися можна, а бити себе та інших ні. Хочеш помахати разом ручками, стиснемо - розтиснемо кулачки та ін.
Малюки (до 5 років) не вміють регулювати емоції. І витримувати амбівалентні емоції (двійні) (вони не можуть одночасно радіти перемозі іншого, злитися на нього, сумувати через свою поразку).
У них у зв'язці: гіпокамп (відповідає за довготривалу пам'ять) – мигдалина (емоційна реакція) – гіпоталамус (ендокринні реакції – сплеск гормонів) – поясна звивина (оцінка та прогнозування, прорахунок наслідків) лобові частки мозку – (контроль, аналіз) немає закріпленого досвіду : усвідомити, що я зараз відчуваю, які можуть бути наслідки поведінки, як чинити правильно. З нашою допомогою – вони навчаються цього
Ми одночасно вчимо дітей надмірну напругу вивільняти і поступово регулювати стан.
«У нейробіологічній моделі агресія розглядається як результат дисфункції між різними структурами мозку, які беруть участь у регуляції емоційних процесів. До таких мозкових структур відносять префронтальну кору, передню поясну звивину та підкірково-лімбічні структури (зокрема, мигдалеподібне тіло, гіпокамп та гіпоталамус). Підкіркові елементи у цьому ланцюгу відіграють першорядну роль активації емоційних станів, тоді як передня частина поясної звивини і префронтальна кора виділяють обставини, у яких необхідний емоційний контроль. З точки зору нейробіологічної моделі, повторювані епізоди імпульсивної агресії відображають збій нормальної здатності розпізнавати та реагувати на зовнішні стресорні фактори та/або модулювати оборонну реакцію перед безпосередньою провокацією або загрозою».
Я спеціально залишила таку довгу цитату: часткам мозку, які відповідають за регулювання, контроль, аналіз результатів - саме зараз складно підтримувати звичну активність. А загроз у нас надлишок. І те, що описано в цій цитаті – якщо проявляється часто у дітей та дорослих - якраз ознака того, що потрібно йти до фахівця.
Що робити:
Пам'ятаємо, що емоцію не завжди можна трансформувати, відрегулювати, іноді її дуже важливо вивільнити.
Але коли ми пропонуємо кричати, тупотіти, бити подушку – після того, як дитина вивільнила напругу, у неї може бути «інерція». Вона може виглядати перезбудженою. Нам потрібні перехідні дії, щоб привести до стабільного стану. (Ми можемо запропонувати після цього дихання, повільне опускання рук, лічбу від 10 до 1....) (нижче, будуть ігри для відреагування)
Чому ми вчимо дитину і привчаємо себе:
ми називаємо емоцію, визначаємо, малюємо, де емоція живе в тілі (у мене червоніють щоки, стискаються кулаки, частішає дихання тощо), дитина бачить, як ми самі впораємося з емоцією, яку ми вибираємо поведінку, як ми витримуємо емоцію - вона поступово вчиться розуміти, що з нею відбувається, бачити наслідки, обирати поведінку. Вчиться не маскувати, пригнічувати, а виражати емоцію у прийнятний спосіб.
Нам важливо показати дитині різницю між: «дати відсіч та дати здачі». Навчити тому, що якщо на нас спрямована вербальна агресія – ми відповідаємо словами, якщо тактильна – даємо відсіч тілом.
Пам'ятаємо, що іноді агресія маскує тривогу та страх.
Коли точно потрібно до фахівця:
Дитина старше 5-5,5 років усвідомлено мучить тварин, усвідомлено шкодить, робить боляче. Чи не відчуває емпатії, смутку, провини, коли знає наслідки своїх дій.
Звинувачує іншого в тому, що вона так поводиться, постійно говорить про те, що інші до неї ставляться упереджено. Не вважає, що її поведінка є агресивною.
Дитина не виявляє злості, не дозволяє при нас виявляти сильні емоції.
Дитина проявляє аутоагресію (карає себе, говорить про те, що вона у всьому винна, б'є себе та інших)
Ігри для відреагування агресії. Ми їх пропонуємо для зняття напруги, не під час самого нападу гніву.
1. «Видихнути хмару» - уявити, що вдихнули хмару і видихнути її зі звуком, можна з грозою та блискавкою (ми розкриваємо руки – показуючи, який розмір хмари ми вдихаємо, а на видиху видаємо звук, та зводимо руки, «зменшуємо» розмір хмари, долоні в кінці видиху з»єднуються, мов у хлопку. Можливо, супроводжуємо видих, тупотінням ніг)
2. "Погода" – ми обережно простукуємо подушечками пальців долоні чи тіло дитини– своїми доторками відіграючи - спочатку м»які доторки, немов дитину гладить сонечко і легкий вітер (йдемо -стукаємо - повільно, м'ягенько тихо), потім вітер посилюється починається дощ - починає йти швидше і тупотіти. Дощ посилюється - торкаємося сильніше, злива – ще сильніше простукуємо, гроаз - ураган – ще сильніше, дмухаємо і кричимо, вітер заспокоюється, дощ стихає - поступово йдемо тихіше і повільніше. Закінчуємо «прекрасною погодою». Можна запропонувати, щоб дитина відігравала погоду кроками на місці – розгойдувалася, потім тупотіла ніжками, потім стрибала і кричала (коли грім), потім посміхалася та розслаблено погойдувалася, при «ясній погоді»
3. "Собаки" - "перетворитися" на добрих собачок, що вихляють хвостиками, потім, злих собак, що гарчать один на одного. А потім, знову перетворитися на добрих собак, що принюхуються, та знайомляться
4. «клац-клац» - клацати зубами, ніби від холоду, потім показувати зуби, як мавпочки, показувати зуби і гарчати, як тигри. Перетворитися на людей
5. «РРРРР» – перетягувати тканину, тримаючи в зубах
6. «Докричатись до Місяця»: якщо є можливість проявляти голос в повну силу. уявити, що треба крикнути послання космонавтам чи інопланетянам. (можна кричати з різних кутів кімнати один одному, можна спрямовувати звук «далеко-далеко»)
7. «Плювалки» виплюнути, видути – з трубочки горошину, будь що - в ціль
8. «Лети!» Дути один на одного, як на перо. Дозволити собі дути на дорослого, щоб його «здути» з місця
9. "Товкалки" "Відштовхнути повітряною хвилею" дорослого (партнера з гри) – зробивши відштовкуючи жест руками. Батько «відлітає» від дитини
10. «Подушковий бій» (якщо це доречно в умовах, яких живемо)
11. «Борці сумо» - засунути подушку під футболку і штовхатися, подушка пом'якшуватиме удар
12. Рвати папір і потім зібрати з уривків колаж (будь який образ, можна задати його, можна запропонувати дітям викласти та клеїти щось своє)
13. «Шкрябалки та дпряпалки» – нігтями «прошкрябати» малюнок у тісті, у фользі, у крупі, плівці. У пакет, що закривається, залити фарбу. Дитина подушечками пальців і нігтями прорисовує (дряпає) візерунки
14. боулінг, збивати будь-які предмети (дозволити порушити порядок)
15. «Злий бобер» – придумати злу тварину і поводитися, як, ми припускаємо, може поводитися ця тварина. Потім перетворитися на добру тварину. Потім, у людину
16. «Випустити пазурі» – показати, як тигреня шипить і показує пазурі, коли хоче захиститися. (потім перетворитися на людину)
17. малювати каляки-маляки, стиснувши в кулаку фломастер або олівець
18. «У ціль» – зім'яти в руках папір, потім, як м'ячиком, потрапити в ціль
19. кричати в «мішок для крику», чи стакан, чи в подушку
20. «бодалки – так-ні» (бодатися руками чи головою, говорячи по черзі – так чи ні)
21. Можна уявити всередині пружину, яка стискається-розтискається і підстрибує всередині, присісти, обіймаючи коліна і розпоямитись, мов пружинка.
покласти руку на живіт, зробити вдих і різкий видих.
Картинки під дописом: це кілька сторінок з мого проекту, який ми випустили із Tania Stus - блокнот для дітей різного віку: "Книжка сили і перетворень" видавництва "Мала академія" Ілюстрації Софії Філіпчук.
Обіймаю, Родино
як хочу Перемоги
Інструкція: "Доповніть речення одним або декількома словами".
Дана вправа є варіацією методу незакінчених речень. Кількість речень можна доповнювати/змінювати згідно ситуації та задач.
