Рубрика "ТВОЯ БЕЗПЕКА"

 

ПОРАДИ З БЕЗПЕКИ

Найдорожче для кожної людини — це її життя та здоров'я. Щоб зберегти своє життя та здоров'я, дотримуйся цих порад.

На вулиці:

1. Не скорочуй шляху, особливо у темну пору доби, не ходи неосвітленими вулицями, прохідними дворами, лісосмугою, пустирями.

2. Не довіряй незнайомцям, не починай з ними розмов. Тримайся осторонь від незнайомої людини.

3. Твої близькі, друзі завжди мають знати, де ти, куди йдеш.

4. Не зупиняй без потреби машин і не погоджуйся на те, щоб тебе підвозили незнайомі люди (особливо ввечері).

5. Завжди бажано мати при собі трохи грошей на громадсь­кий транспорт.

6. Якщо до тебе наблизилася машина, і ти відчуваєш небез­пеку: закричи і тікай у напрямку, протилежному руху машини, щоб їй було важко тебе переслідувати. Спробуй запам'ятати номер і марку машини.

7. Якщо вертатися додому доведеться ввечері, домовся з дру­зями або знайомими, щоб вони тебе зустріли.

Кілька порад дівчатам:

1.  Не виставляй напоказ ювелірні вироби й дорогі прикраси.

2.  Якщо у тебе в руках сумочка, притискай її ближче до тіла.

3.  Намагайся виходити на вулицю не сама, а з друзями, і по­вертайся разом із ними.

4.  Не сиди в гостях допізна.

5.    Уникай випадкових знайомств у кафе, на дискотеках, вулиці. Не погоджуйся, якщо малознайомий хлопець пропонує провести тебе додому.

6.    Відмовся від поїздки на природу з малознайомою компанією.

7.    Не погоджуйся, якщо незнайомий пропонує підвезти тебе на машині.

8.    Не ходи до малознайомих людей на квартиру, щоб послухати музику або подивитися фільм.

9.    Не заходь у ліфт з незнайомою людиною.

КОЛІРНИЙ ТЕСТ ВІДНОСИН

Методичною основою цього тесту є колірно-асоціативний експеримент. Він базується на припущенні про те, що характеристики невербальних компонентів ставлення до значимих інших і до самого себе віддзеркалюється в колірних асоціаціях щодо них.

Автор: А. Еткінд

КТВ як метод вивчення відносин, застосовується у роботі з дітьми, починаючи з 4,5-5 років.

Мета тесту: вивчення емоційних компонентів ставлення дитини до значимих їй людей і відображає як свідомий, так і частково неусвідомлюваний рівні.

Процедура. У попередній бесіді з дитиною психолог складає приблизний список осіб, що складають безпосереднє оточення дитини, а також значущих для неї людей. Конкретний зміст списку залежить від завдань дослідження, від особистості дитини і т. д. Наприклад, для дітей старшого дошкільного віку цей список може становити наступний набір: дідусь, бабуся, тітка, сусідка, брат, сестра, вихователька, нянечка, друг і т. п. Нерідко має сенс отримати додаткові відомості від самої дитини. Можна додати значимі події.

Потім психолог проводить бесіду з досліджуваним про його ставлення до визначених людей чи подій.

Інструкція. “Подивися, тут розташовані кольорові карточки. Зараз ти будеш підбирати карточку відповідно до тієї чи іншої людини, до її  характеру”. Далі має сенс з’ясувати, чи знає дитина, що таке характер і дати зрозуміти, що вона буде підбирати: “… колір, що підходить саме до людини, а не до її одягу і не той колір, який людина любить одягати. Давай спробуємо. Підбери колір до характеру твого друга … “(психолог називає ім’я дитини). Після вибору дитини, яким би він не був, психолог дає схвальну оцінку, зауважуючи при цьому, що кожен колір може бути обраний стільки разів, скільки потрібно.

Після цього обрана дитиною колірна картка кладеться на своє місце. Далі доцільно називати дитині значущі особи для колірного вибору в порядку зворотному значущості осіб для дитини, тобто найбільш значущі особи називаються останніми. В останню чергу дитину просять вибрати колір, що підходить до її власного характеру. Всі вибори, а також реакції дитини на процедуру вибору фіксуються.

Після завершення асоціативної процедури кольорові картки накриваються білим аркушем паперу і бажано на деякий час зайняти дитину яким-небудь стороннім цікавим заняттям. Тривалість подібного заняття не повинна перевищувати 5-7 хвилин.

Далі колірні картки відкриваються (вони повинні знаходитися в полі зору без відблисків від освітлювальних приладів і, бажано, при тому ж рівні освітлення) і кольори ранжуються дитиною в порядку переваги, починаючи від найбільш приємного.

Існує два варіанти проведення ранжування кольорових карток.

Варіант 1. “Подивися ще раз на ці кольорові картки, яка з них здається тобі найприємнішою? Вибери тільки одну”. Після вибору дитини дана картка прибирається з поля зору дитини, а решту зсувають так, щоб знову утворити півколо. Вибір дитини фіксується. Інструкція триває: “А тепер вибери найприємнішу з решти“. Вибір дитини фіксуються. Процедура вибору повторюється до тих пір, поки дитина не зробить таким чином шість виборів і перед нею залишиться тільки дві картки. Тоді дитину просять вибрати “більш приємну з двох решти карток”. Таким чином психолог отримує цифровий ряд, що характеризує кольороасоціативні переваги дитини від найбільш приємного до найменш приємного. Даний варіант вибору кольорів може бути використаний для дітей з підвищеною інертністю, труднощами перемикання на інший тип діяльності.

Варіант 2. “Подивися ще раз на ці кольорові картки, яка з них здається тобі найприємнішою? Вибери тільки одну”. Після вибору дитини дана картка прибирається з поля зору дитини, а решту зсувають так, щоб знову утворити півколо. Процедура вибору повторюється до тих пір, поки дитина не зробить таким чином чотири вибори. “А тепер вибери з решти найбільш неприємний колір”. Після вибору дитини дана картка прибирається з поля зору дитини, а решту зсуваються так, щоб знову утворити півколо. “А тепер знову вибери найбільш неприємний з решти”. І так з усіма картками. Даний варіант вибору кольорів може використовуватися для дітей, яким з самого початку важко зробити той чи інший вибір. Такі діти часто кажуть: “Всі неприємні, немає приємних (хороших)” і протягом усього обстеження виявляють негативізм до процедури вибору.

Методика Колірного тесту відносин (КТВ) вимагає присутності досліджуваного, так як важлива реакція дитини на гіпотези.

Характеристика кожного кольору, його емоційно-психологічне значення:

Синій: сумлінний, спокійний, дещо холодний.

Зелений: самостійний, наполегливий, іноді впертий, напружений.

Червоний: доброзичливий, товариський, енергійний, впевнений, дратівливий.

Жовтий: дуже активний, відкритий, товариський, веселий.

Фіолетовий: неспокійний, емоційно напружений, має потребу в душевному контакті.

Коричневий: залежний, чутливий, розслаблений.

Чорний: мовчазний, егоїстичний, ворожий.

Сірий: млявий, пасивний, невпевнений, байдужий.

Особистісні якості дітей, особливо дітей дошкільного віку, ще не сформовані в тій мірі, яку передбачають стійкі емоційно-особистісні значення для кваліфікації того чи іншого кольору. Тому повністю переносити ці характеристики (вони більше підходять для дорослих, ніж для дітей) на інтерпретацію дитячих виборів не є коректним.

Таке значення кольорів слід мати на увазі, але пріоритетним все ж таки має бути власне ранжування кольорів. Якщо з особою чи ситуацією асоціюються кольори, що займають перші місця, значить до даної особи, ситуації досліджуваний ставиться позитивно. І, навпаки, якщо з ними асоціюються кольори, що займають останні місця, досліджуваний ставиться до них негативно, відсторонено.

Крім того слід звертати увагу на скільки співпадає значення обраного кольору з вербальними характеристиками, які досліджуваний вказав на початку тесту. Виявляються дисонансні, суперечливі відносини: наприклад: «Мама – добра, лагідна, дбає», а колірна асоціація – фіолетовий колір.

Важливим є показник сірого кольору. Цей колір традиційно розглядається як слабкий, пасивний, ізолюючий. Таким чином, він є як би межею, що відокремлює емоційно значуще, емоційно привабливе, активне від емоційно пасивного, неприємного. Отже, кольори і відповідно люди (поняття), що поміщаються перед сірим в індивідуальній розкладці можуть бути визначені, як такі, що входять до групи найбільш значущих (понять, людей), ніж особи (поняття), які дитина поміщає за сірим кольором.

Істотне діагностичне значення мають варіанти, при яких різні стимули співвідносяться з одним і тим же кольором. Це дозволяє зробити припущення про їх ідентифікацію (наприклад, аутоідентификація дитини з одним із батьків).

Цікаві результати дає аналіз того кольору, з яким дитина асоціює сама себе. Чим менший ранг цього кольору в розкладці, тим вищою є впевненість дитини в собі, самоповага. Збіг кольорів, з якими дитина асоціює себе і одного з батьків (вихователем дитячого садка, педагогом класу), свідчить про наявність сильного зв’язку з ним.

Також слід звернути увагу на загальну насиченість міжособистісних відносин. Якщо дитина використовує 7-8 кольорів для асоціацій – її світ різноманітний і насичений. Якщо 5-6 – її картина світу спрощена. Якщо всього 4 і менше – дитина може мати ще більш спрощений світогляд або просто може виражати протест виконанню завдання.

https://dytpsyholog.com/?fbclid=IwY2xjawG1U4VleHRuA2FlbQIxMQABHcNOQABgYdRyFp4sB2utN7rRIjavX6GTdszes-NOuSxKNf7O_DxpliiB6g_aem_mo-0SK8h-tJZLL-wat8dIw

Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства»

 

Щорічно (починаючи з 1991 року) в Україні з 25 листопада до 10 грудня включно проводиться Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства». Мета акції – привернення уваги суспільства до проблем подолання насильства у сім’ї, жорстокого поводження з дітьми, протидії торгівлі людьми та захисту прав жінок.

Окрім насилля, яке принесла війна, домашнє насильство залишається на високому рівні. Порахувати точну кількість випадків досить важко, оскільки частина країни є окупованою, а в іншій частині постійно відбувається рух населення. І, змінюючи місце проживання, люди часто не знають куди звертатися по допомогу, а деякі взагалі не помічають проблем або соромляться про це розповідати. Проте за даними Нацполіції за першу половину 2024 року було зафіксовано 97 706 звернень про домашнє насильство. Також було відкрито понад 8 185 кримінальних проваджень - ця цифра демонструє значне зростання (приблизно на 80%) у порівнянні з попереднім роком. У цьому році найвищі показники кількості зафіксованих випадків домашнього насильства спостерігались у Київській (включно з містом Київ) та Дніпропетровській областях.

Згідно з даними Міністерства внутрішніх справ України, у 2023 році кількість звернень про домашнє насильство зросла приблизно на 25-30% у порівнянні з попереднім роком. У 2023 році було відкрито 2 705 справ, з яких 2 243 передано до суду. У 2024 році, згідно з попередніми даними, спостерігається ще більше зростання - близько 36% у порівнянні з 2023 роком. Зростання статистики пов'язане як із реальним збільшенням випадків, так і з більшою обізнаністю населення та поліпшенням механізмів повідомлення про насильство завдяки ратифікації Стамбульської конвенції (Опендатабот, Korrespondent, МВС України).

Як зазначають журналісти з посиланням на експертів, це наслідок стресу, економічних труднощів, безробіття та травм, пов’язаних із повномасштабним вторгненням росії в Україну.

Спеціалісти припускають, що рівень домашнього насильства і далі буде збільшуватися, особливо після повернення з фронту травмованих українських військових, яким буде необхідне психологічне лікування та підтримка.

Загальна кількість випадків домашнього насильства у 2024 році зросла на 80% у порівнянні з попереднім роком. Це частково пояснюється як загостренням ситуації під час війни, так і зростанням довіри до правоохоронців та активізацією боротьби з насильством​ (ФАКТИ ICTV, Українська правда).

В умовах війни особливо зріс рівень психологічного насильства. Воно з’явилося навіть у тих родинах, в яких раніше жодним чином не проявлялося.

За 2023 рік на телефон довіри Київського міського центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству звернулися майже 5 тисяч осіб, які потребували допомоги та консультацій щодо домашнього насильства. У 2024 році спостерігається зростання кількості звернень. Наприклад, у вересні надійшло понад 1400 дзвінків, з яких понад 40% стосувалися саме домашнього насильства.

Однак ні війна, ні будь-що інше не може стати виправданням насильству!

Посилання на пізнавальне ТЕСТУВАННЯ щодо визначення особистого рівня обізнаності та розуміння проявів домашнього насильства, а також видів відповідальності за скоєння такого насильства (https://platfor.ma/specials/bye-znachyt-syade-test/).

Куди звертатись у разі домашнього насильства?

102 ― Національна поліція України;
15-47 ― урядова «гаряча лінія» для постраждалих від домашнього насильства;
116-123 або 0 800 500 335 ― «Ла Страда»;
116-111 або 0 800 500 225 ― Національна дитяча «гаряча лінія»;
Мобільні бригади Міністерства соціальної політики в регіонах: звертатися через місцеві органи соцполітики
денні центри UNFPA - залежить від конкретної локації;
@police_helpbot ― чат-бот у Telegram від МВС.

В Україні діють 304 мобільні бригади соціально-психологічної допомоги постраждалим від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, а також 10 денних центрів для перебування постраждалих від насильства.

 

#ЦентрФлореня #СтопНасилля #ДійПротиНасильства

Як допомогти дитині розвинути самомотивацію

Таку важливу якість, як самомотивація, часто недооцінюють. Це один з визначальних факторів успішності дитини в школі. З моменту народження в дітей присутнє природне бажання навчатися чомусь новому, яке зберігається аж до семирічного віку. Далі успіх навчання багато в чому залежить від мотивації. Звичайно, батьки не можуть змусити дитину бути більш мотивованою, але вони можуть допомогти їй розвинути здатність самовмотивовуватися. Повірте, якщо ви посприяєте цьому зараз, у майбутньому ваша дитина буде дуже вам вдячна. Для цього дотримуйтесь наступних рекомендацій:

Вселяйте в дитину оптимізм. Звичка шукати шляхи вирішення проблем, а не зациклюватися на минулих невдачах допомагає дивитися на життя більш оптимістично. Будьте оптимістом, а дитина братиме з вас приклад.

Заохочуйте наполегливість дитини. Хваліть дитину за наполегливу працю, а не тільки за досягнення. Це допоможе їй розвинути завзятість, необхідну, щоб у майбутньому справлятися з труднощами й досягати поставлених цілей.

Навчіть дитину справлятися з невдачами. Розкажіть дитині, що іноді в її житті траплятимуться невдачі. Показуючи приклад гідних перемог і поразок, ми допомагаємо дитині навчитися не боятися невдач й ефективно справлятися з ними в майбутньому.

Заохочуйте інтерес дитини. Чим більше різноманітних інтересів у дитини – тим більше нових можливостей перед нею відкривається. Гармонійне поєднання навчання й особистих інтересів допомогає дитині навчитися вирішувати більш складні завдання.

Радійте досягненням. Навчіть дитину радіти як власним досягненням, так і досягненням інших людей. Це дасть їй позитивний настрій для підкорення нових вершин.

Допоможіть дитині досягти успіху. Надайте дитині можливість досягти поставленої мети й відчути від цього позитивні емоції. Це допоможе їй сформувати почуття самоповаги, необхідне для розвитку самомотивації.

Розвивайте інтерес дитини до нових знань. Прагнення дитини пізнавати нове допоможе їй краще засвоювати шкільну програму. Це особливо актуально, якщо ви хочете підвищити успішність дитини в школі. Якщо дитина цікавиться динозаврами – вивчіть разом з нею, скільки років тому вони існували, їх види та особливості харчування. Якщо ви готуєте їжу – разом вимірюйте кількість інгредієнтів, необхідних для страви. Так ви можете ненав'язливо розповісти щось нове з математики або інших наук, а також показати, наскільки ці знання корисні та практичні в реальному житті.

Навчаючи дитину, пристосовуйтесь до її особливостей. Одним дітям легше сприймати нову інформацію за партою. Інші краще навчаються на наочних прикладах. Враховуйте особливості дитини, коли вчите її чого-небудь. Так навчання пройде веселіше й не перетвориться на нудну буденність.

Усі батьки хочуть, щоб їхні діти були успішними в школі та в дорослому житті. Починайте з раннього віку й мотивуйте свою дитину засвоювати нові знання. У майбутньому це буде для неї дуже корисним.

20 листопада - Міжнародний день боротьби з тютюнопалінням

Куріння, як соціальне явище, увійшло в життя людства з давніх часів. І хоча всі знають, що це шкідлива звичка і несе за собою безліч негативних наслідків, кількість тих, хто свідомо кинув палити, залишається дуже низькою.

Куріння будь-яких тютюнових виробів, незалежно від дози, так чи інакше шкодить організму. Під час куріння організм поглинає не тільки нікотин. Тютюновий дим містить понад 7 000 хімічних елементів, з яких щонайменше 250 є токсичними, а близько 70 викликають онкологічні захворювання. Деякі з цих елементів входять також до складу отрути для комах, лаку для дерева, містяться у щурячій отруті, рідині для зняття лаку тощо.

Електронні цигарки, в порівнянні зі звичайними, були винайдені відносно нещодавно – у 2003 році в Китаї. Головна мета створення: допомогти людям кинути палити. Проте згідно з дослідженням Київського міського інституту соціології за 2020 рік, кількість курців серед чоловіків за рік зросла з 3,9% до 6,4, серед жінок з 5,8% до 13,2%, і продовжує зростати.

Понад 70 % підлітків вважають, що куріння електронних сигарет є безпечним для здоров’я. Понад 50% 15-17-річних підлітків курили електронні сигарети.

Курінням люди задовольняють (маскують) інші потреби. Наприклад, «протест проти заборони» - може бути потребою у незалежності, особистому просторі. Або навпаки – потребою у підтримці. Також за цим може стояти бажання бути схожим на важливого дорослого або іншу людину, яка в даний час має значний вплив на підлітка. Під час війни часто хлопці таким чином хочуть довести, що вони вже дорослі і їм можна довіряти важливі речі або для того аби військові не проганяли їх, а дозволили посидіти поруч, покурити і поговорити (тобто бути причетним до чогось великого). Після переїзду у нове місто чи країну, паління може здатись підлітку найлегшим засобом приховати стрес і «влитись» у компанію.

З підлітками варто проговорювати варіанти, чим можна замінити куріння. Часто вони самі знають достатньо способів, проте їм важлива підтримка. Варто разом скласти перелік альтернатив, які підліток самостійно може спробувати і мати власний рейтинг найкращих.

Серед загальновідомих наслідків від куріння таких, як неприємний запах з роту, від одягу та волосся, тремтячі руки, слабке серце, подразнення очей, поганий кровообіг тощо варто додати і ті, на які спочатку мало хто звертає увагу:

виснаження нервових клітин (як наслідок неуважність, повільне мислення, швидка втома);
патологія зорової кори (втрата гостроти зору та відчуття кольору);
вплив на щитовидну залозу (постійна спрага, порушення сну та загального стану здоров’я);
зношення серцевого м’язу (ризик інсульту);
проблеми зі шкірою (мішки під очима, жорсткість шкіри, прищі, бородавки, псоріаз);
проблеми з легенями (ускладнене дихання, бронхіт, рак легень);
уповільнюється / припиняється розвиток грудних м’язів
вплив на репродуктивну систему (у дівчат: ризик безпліддя чи позаматкової вагітності, викидня, рак молочної залози; у хлопців: імпотенція, здатність досягати і підтримувати ерекцію).

Для підлітків не так важливо, що з ними може статися, чи не статися пізніше (це особливості віку - так далеко вони просто не заглядають). Тож варто акцентувати їх увагу на тих наслідках, які супроводжують курців зі стажем в 1-2 роки.

СЕЛФХАРМ: ЧОМУ ВІН ВІДБУВАЄТЬСЯ І ЩО РОБИТИ БАТЬКАМ ТА ПІДЛІТКАМ?

 

В інтернет-просторі все частіше порушуються делікатні питання відношення підлітків до свого тіла. Селфхарм – одне з таких. Коли батьки чи вчителі стикаються з такою проблемою, то зазвичай потрапляють у стан зніяковіння. Явище селфхарму (навмисного самоушкодження), як і будь-яке проблемне явище соціального життя, обросло міфами та домислами.

Пропоную розібратися з цим питанням:

• дізнатися як проявляється селфхарм;
• отримати рекомендації для батьків, вчителів, які стикнулися з даною проблемою;
• знайти відповіді та поради для підлітків, які у кризових ситуаціях в такий спосіб вирішують свої проблеми.

 

Селфхарм  або  самоушкодженням  - це навмисне нанесення тілесних пошкоджень самому собі, причиною чого є внутрішні психологічні проблеми, які не несуть загрози самогубства.

На думку фахівців до 20% молодих людей свідомо завдають собі такої шкоди.

Самоушкодження описують як поведінку, при якій той, хто завдає собі шкоди, таким чином шукає спосіб впоратися з тривожними думками та почуттями.

Самоушкодження - спосіб послабити наростаючий психологічний тиск від важких думок, який приносить тимчасове полегшення від емоційного напруження.

Але справа в тому,  що таке полегшення носить тимчасовий характер, оскільки не вирішує проблему, яка їх викликала.

Після цього часто виникає ще й почуття провини і сорому, і цикл повторюється.

 

Причини селфхарму або самоушкоджень

 

1.                  Підлітки дуже емоційні, часто з цими емоціями їм важко впоратися, а біль від самопошкоджень дає можливість їх виходу.

 

2.                  Емоції відсутні, підлітки почувають себе нечутливими, бездушними, спустошеними, а самоушкодження дають можливість відчути біль, тим самим відчути себе живим.

 

Психологи вважають селфхарм несуїцидальним явищем, однак застерігають, що будь-яке самоушкодження несе в собі ризик самогубства через необережність.

 

Індивідуальні фактори,

які призводять до самопошкоджень:

 

• Підвищена тривожність, депресія.
• Труднощі в комунікації з однолітками.
• Низька самооцінка.
• Недостатні навички вирішення проблем.
• Безнадія.
• Імпульсивність.
• Зловживання алкоголем, наркотиками.
• Життєва криза.

Сімейні фактори:

 

• Необґрунтовано великі очікування.
• Конфліктні стосунки з батьками.
• Надмірний фізичний, психологічний тиск, або, навпаки, нехтування, ігнорування дитини.
• Депресії у членів сім'ї.
• Зловживання алкоголем, наркотиками одного з членів сім'ї.
• Насильство (психологічне, фізичне, сексуальне).

 

Соціальні фактори:

 

• Труднощі у відносинах, самотність.
• Постійне насміхання однолітків або ігнорування.
• Повідомлення у соцмережах, які пропагують самопошкодження.
• Ототожнення себе із групою ровесників, які сприяють і заохочують  самопошкодження.

 

Типи самоушкоджень:

 

Імпульсивні – коли ушкодження наносяться неусвідомлено, спонтанно, під впливом сильних емоцій.

Компульсивні – коли тіло пошкоджується під впливом нав’язливих ідей.

Стереотипне – постійне і монотонне намірене травмування власного тіла.

 

Негативні наслідки та ускладнення від

самоушкоджень і самотравматизації:

 

• Загострення почуття сорому, вини, низької самооцінки.
• Інфекція.
• Рубці і шрами.
• Важка травма, смерть (ненавмисна).

 

Форми самопошкоджень:

 

• Порізи.
• Опіки.
• Удари.
• Подряпини.
• Висмикування волосся.
• Заштрикування голок.

• Навмисна перешкода загоюванню ран.
• Навмисні дії, які сприяють ускладненню хвороби.
• Голодування з метою самопокарання (або переїдання).
• Невпорядковані статеві відносини (або проміскуїтет).

 

Вербальні і невербальні зовнішні прояви:

 

• Зміни у звичках, в їжі і сну.
• Посилення ізоляції від друзів, сім'ї.
• Зміни активності і настрою (наприклад, підвищена агресивність, ніж зазвичай).
• Погані оцінки.
• Розмови про самоушкодження або самогубства.
• Зловживання алкоголем або наркотиками.
• Висловлювання про почуття невдачі, власної непотрібності, втрати надії.
• Підліток носить одяг лише на довгий рукав, довгі плаття, відмовляється носити шорти навіть у спекотну погоду.
• Нервує та злиться, уникає розмов, коли ви запитуєте про порізи.
• Відмовляється ходити в басейн, на річку, хоча раніше робив це із задоволенням.
• Стає замкнутим, надто багато часу проводить у своїй кімнаті, у ванні.
• Спілкується з тими, хто також наносить ушкодження.
• Незрозумілі шрами від порізів, ударів чи опіків, як правило на зап’ясті, руках, стегнах.
• Плями від крові на одязі, рушниках, постільній білизні.
• Гострі предмети, ножі, бритви, осколки пляшок, голки серед інших речей.
• Ізоляція і дратівливість, загострене почуття вини.

 

Міфи про причини навмисних самоушкоджень, які є безпідставними і неправдивими

 

• У такий спосіб підлітки прагнуть привернути увагу.
• Намагаються маніпулювати дорослими.
• Таке роблять лише дівчата-підлітки.
• Такі люди мають якісь психічні відхилення або є небезпечними для оточення.
• Свідчення про невдалу спробу самогубства.
• Якщо рани не є важкі, то не все так погано.

 

Чому потрібна допомога

 

• У деяких підлітків може розвинутися залежність від такої поведінки (систематичне навмисне нанесення ушкоджень самому собі) і перейти у спосіб отримання задоволення.
• Формується звичка вирішувати проблеми через самоагресію (агресія, направлена на себе самого).
• Формується поведінкова модель способу вирішення проблем, яка впливатиме на всю життєдіяльність.
• Самоушкодження стає способом реагування на будь-яку стресову ситуацію – легше нанести ушкодження самому собі, аніж знайти конструктивне рішення.

 

На що звертати увагу батькам:

 

• Звертайте увагу на будь-які ушкодження на тілі дитини: подряпини, порізи, синці, заштрики. Спокійно поцікавтеся, яким чином вони їх отримали. Якщо такі випадки періодично повторюються, варто насторожитися.

 

 

• Нагадуйте своїй дитині, що метою вашого підвищеного інтересу до даних проявів є турбота, а не покарання.

 

• Привчіть дитину обробляти рани. Це вбереже від негативних наслідків зараження ран і поступово виробить бажання піклуватися про своє тіло.

 

•  Діти, які піддаються зовнішнім впливам, можуть переймати такий стиль поведінки від своїх друзів, авторитетних і популярних однолітків. У такий спосіб вони прагнути підняти рівень своєї значимості та вирізнитися у соціумі. Як правило, це діти зі заниженою самооцінкою, невпевнені у собі.

 

• Не панікуйте і зверніться до психолога. Такі дії підлітків, як селфхарм або самоушкодження зовсім не є ознакою, що ви погані батьки чи ваша дитина якась не така. Справа у тому, що такі риси характеру як скромність, сором’язливість, педантичність, образливість  є основою для аутоагресії у випадку виникнення проблем (агресія, направлена не на когось, а на самого себе). А самоушкодження і є проявом аутоагресії.

 

Що робити батькам:

 

• Не ігнорувати.
• Не приймати передчасних спонтанних рішень.
• Не панікувати.
• Не звинувачувати.
• Не засуджувати.
• Не сприймати такі дії за маніпуляцію.
• Не намагатися стежити і контролювати.
• Більше розмовляти з дитиною і бути готовими почути навіть неприємні речі.
• Дозволити собі злитися на себе.
• Залишатися поруч.
• Підтримувати.

 

Що робити вчителеві,

якщо йому стало відомо про випадки

самоушкоджень (селфхарму)в учнів:

 

• Не робити поспішних висновків.
• Поцікавтеся проблемами дітей.
• Дана ситуація не є приводом для публічного обговорення.
• Не варто повідомляти про це батькам дитини без її згоди, а особливо, якщо дитина попросила вас цього не робити. Обов’язково скажіть про це психологу школи.
• Запитайте, чи є місце в дитини, куди б вона могла піти і побути на самоті, щоб зібратися з думками.
• Порадьте поговорити про цю проблему з тим дорослим, якому вона довіряє.
• Порадьте звернутися до психолога за порадою.

 

Якщо ви стали свідком

 у момент нанесення самопошкоджень:

 

• Не панікуйте. У такому стані дитина може бути надто збуджена, а ваша надмірна тривога може лише посилити сильні переживання дитини.

 

• Спробуйте заспокоїти дитину, розмовляйте з нею. Коли емоції вщухнуть, поясніть, що іноді люди наносять собі пошкодження або причиняють біль, коли їм надто сумно і в голові вирують різні думки. Поясніть, що такий спосіб заспокоєння – невдалий, тому що він не знімає тривоги, а лише ще більше пригнічує через фізичний біль і страх.

 

• Якщо ушкодження надто глибокі, то краще звернутися до лікарів. Але, знову ж таки, робити це потрібно спокійно, адже до почуття тривоги, страху, безвиході, тут додається ще й почуття вини і сорому. Поясніть  дитині, що і дорослі іноді роблять дурниці, а ваш візит до лікаря потрібен з метою запобігання ускладнень. При першій же нагоді після випадку селфхарму поговоріть з дитиною ще раз, наголосіть, що наслідки таких дій можуть бути набагато гірші.

 

• У подальшому не варто уникати розмов на цю тему. Іноді дорослі вважають, що у такий спосіб вони можуть уникнути повторення самоушкодження. Проте підліток може сприймати таку поведінку дорослого за бажання ігнорувати проблеми дитини. Звичайно, що потреби в щоденному огляді дитини немає, але не соромтеся давати дитині зрозуміти, що ви пам’ятаєте про цей випадок і дуже хвилюєтеся.

 

• Діти, які мають схильність до аутоагресії та самоушкоджень дуже низько оцінюють свою зовнішність, розумові та фізичні здібності, часто комплексують з цього приводу. Водночас вони схильні перебільшувати досягнення інших людей. Тому варто провести з дитиною корекційну роботу, направлену на підвищення рівня самооцінки і впевненості у собі.

 

Безпечні способи  вираження своїх емоцій та почуттів

 

Поради психолога підліткам та молоді,

які долають особисті проблеми у спосіб селфхарму

• Коли емоції вас переповнюють, спробуйте малювати червоною ручкою або фломастером полоси на тих місцях, де раніше наносилися порізи.

 

• Проводьте кубиком льоду у тих місцях, де наносилися порізи.

 

• Носіть на руці гумовий браслет, який можна скручувати, замість того, щоб наносити собі порізи чи опіки.

 

• Малювати, хаотично креслити на великому аркуші червоними маркерами, фарбами, чорнилом.

 

• Вести щоденник, у який записувати свої почуття. Бажано не електронний, а паперовий. Зміст немає значення, нехай це навіть буде багаторазове повторення короткої фрази або нецензурна лексика. Головне, висловлюйте свої думки і емоції на папері.

 

• Висловити свої почуття та емоції у творчості, якщо є до цього здібності.

 

• Запишіть все, що ви думаєте, відчуваєте на листку, а потім розірвіть на дрібненькі шматочки і спаліть.

 

• Візьміть пластилін, добре розімніть його, зробіть якусь фігуру. Можете зруйнувати її, розпластати, або, навпаки, зробити  грудку без форми. Ще краще це робити з воском.
• Вдарте подушку, щоб висловити гнів і розчарування.

 

• Голосно покричіть в подушку.

 

• Слухайте музику, яка виражає ваші емоції і почуття.

 

• Прогуляйтеся, щоб позбутися тригерів (раптове повторне переживання неприємної події, викликане спогадами). Перебування в громадському місці дає вам час і простір, щоб зменшити бажання заподіяти собі шкоду.

 

 

Якщо високий рівень тривоги:

 

• Прийміть теплу ванну або душ.
• Пограйтеся з домашніми тваринами, вийдіть з ними на прогулянку.
• Закутайтеся у теплу і м’яку ковдру.
• Зробіть масаж шиї, рук, ніг.
• Послухайте спокійну музику.

 

Якщо ви відчуваєте внутрішню пустку, гнітючу самотність:

 

• Зателефонуйте людині, з якою легко спілкуватися. Не обов’язково розповідати, що вам нестерпно хочеться порізати руку, достатньо лише поговорити з кимось живим.
• Прийміть холодний душ.
• Прикладіть до шиї кубик льоду.
• Пожуйте щось з різким смаком – перець, лимон.

 

Якщо вас переповнює гнів:

 

• Робіть фізичні вправи, танцюйте, бийте боксерську грушу.
• Побийте подушку, можете її навіть покусати.
• Надувайте і проколюйте кульки.
• Рвіть на дрібні шматочки папір.
• Якщо є  можливість, влаштуйте гру на ударних, використовуючи весь підручний матеріал.

 

Що ще можна зробити?

 

Коли кілька з цих проблем об’єднуються, вони можуть надто пригнічувати і ставати нестерпними для однієї людини.

 

Як сказав один молодий чоловік, багато людей завдають собі шкоди, щоб «позбутися гніву і болю», викликаних тиском в їхньому житті. Вони завдавали собі шкоди, тому що не знали, що ще робити, і не відчували, що у них є інші варіанти.

 

Розмова з кимось, кому ви довіряєте, або з психологом може допомогти вам знайти інші способи впоратися з емоціями.

 

Розмова з кимось часто є першим кроком до виходу з циклу.

 

Це непросто зробити, бо може бути складно говорити про нанесення собі шкоди і причини цього. Але це нормально – багатьом молодим людям, які заподіяли собі шкоди, дуже важко звернутися за допомогою, проте така розмова - важливий крок до одужання і поліпшення самопочуття.

 

Не бійтеся просити про допомогу.

 

Говорити про свої почуття – не ознака слабкості. Це показує, що ви берете на себе відповідальність за своє благополуччя і робите те, що вам потрібно, щоб залишатися здоровим.

 

Не завжди легко висловити свої почуття. Якщо ви не можете придумати одне слово, щоб описати почуття, використовуйте стільки, скільки вам потрібно, щоб проілюструвати, що ви відчуваєте.

 

Розмова може бути способом впоратися з проблемою, яку ви деякий час носили в голові. Відчуття, що вас слухають, може допомогти вам відчути велику підтримку.

 

І це працює в обох напрямках: якщо ви відкриєтеся, це може спонукати інших зробити те ж саме.

 

З ким поговорити?

Є багато людей, з якими ви можете поговорити про свої хвилювання. Важливо сказати комусь, кому ви довіряєте і з яким відчуваєте себе комфортно, так як вони зможуть допомогти і підтримати вас. Найголовніше, щоб ви відчували себе комфортно та довіряли тому, кому вирішили розповісти. Це може бути хтось із сім’ї, вчитель, лікар або психолог.

 

Якщо вам складно говорити про це, ви можете написати.

 

Не дозволяйте страху неприйняття і осуду іншими заважати вам звернутися за допомогою, яку потребуєте і на яку заслуговуєте. Як не важко комусь розповісти, обмін думками зніме емоційний тиск і допоможе отримати необхідну підтримку і допомогу.