ЧОМУ ДИТИНА НЕ РОЗПОВІДАЄ БАТЬКАМ ПРО ТЕ, ЩО З НЕЮ СТАЛОСЯ

 

Дитина не розповідає батькам про те, "що сталося", тому що, можливо, думає:

 Батьки все одно не повірять

 Я впораюся САМА.

 НЕ ВВАЖАЮ ЦЕ ВАЖЛИВИМ.

 БАТЬКИ розсердяться.

 батьки засмутяться.

 БАТЬКИ ВСЕ ОДНО НЕ ЗАХИСТЯТЬ.

 БАТЬКИ розчаруються.

 БАТЬКИ потім замучать контролем, питаннями, тривогою або порадами.

 батькам (або одному) ЗАШКОДИТЬ РОЗПОВІДЬ.

 батькам все одно НЕ ЦІКАВО.

Що ми можемо робити:

 Любити безумовно та безоціночно

Вчитися контейнувати емоції дитини

 Намагатися, якщо дитина хоче говорити - слухати, не перебиваючи і не даючи порад, доки не попросить.

 Пам'ятати, що життя дитини це не тільки навчання.

 Усвідомлювати, що дитина спирається на нашу дорослість, силу і стійкість - якщо вона відчуває, що ми - дорослі і сильніші за будь-який її біль, істерику, страх - їй легше нам довіритися.

 Самим пам'ятати і нагадувати дитині - що помилки - частина успіху та досвіду.

 Дитина для нас важлива, незалежно від її успішності та незручності. Дитина не стане менш цінною, якщо вона закричить в "неналежному місці", якщо ми дізнаємося, що вона програла в змаганнях чи не здала контрольну роботу.

 При всій втомі і завантаженості - намагатися створювати домашні ритуали - хвилинки близькості. Цікавтеся як минув її день, що її засмутило, а що потішило.

Займатися своїм потенціалом, щоб не залежати від успішності дитини.

 Говорити про те, що для вас неймовірно важлива безпека і стан дитини.

 Пам'ятати, що для дитини часто не очевидна наша Любов - намагатися її проявляти словами та діями.

Поважати вибір дитини, її погляди та цінності.

Світлана Ройз