Причини конфліктів в системі «вчитель-учень

 

Погляд на професійну і етичну неприйнятність конфлікту в педагогічній сфері обумовлений тим, що в конфлікті - вчитель та учень - свідомо не рівні ні по своєму посадовому положенню, ні по рівню особового розвитку. Підліток не володіє достатнім життєвим досвідом і здібністю до ділового осмислення ситуації. Він переживає зіткнення емоційно, а то і хворобливо. Вчитель також нерідко піддає себе небезпеці так званого «емоційного вигорання».

Причина більшої частини конфліктів за участю  підлітків полягає у загальній дратівливості та нездатності деяких з них подолати психологічні та навчальні навантаження без агресивної реакції на джерело роздратування. Цим джерелом можуть виступати учні, вчителі, батьки чи шкільна обстановка в цілому.

Бувають випадки коли батьки сліпо переносять свій шкільний досвід спілкування з однолітками або вчителями на власну дитину. Якщо досвід був позитивний, вони щиро впевнені, що шкільне життя – то  загальне свято, а все інше – дурість або вигадки самої дитини. Якщо у досвіді є ті чи інші проблемні моменти – батьки, як правило, намагаються або захищати дитину від усіх справжніх, а частіше удаваних ворогів; або дають їй жорсткі настанови агресивного самозахисту, чим додають дитині зайвих проблем.

Суб'єктивними умовами підвищеної конфліктності педагога є його індивідуально-психологічні особливості, психологічний клімат у сім'ї, взаємини з оточуючими, індивідуальний стиль поведінки, загальні умови школи, війна.

До найпоширеніших причин виникнення педагогічних конфліктів у взаємодії «вчитель — учень», «вчитель — учні» належать:

нездатність учителя прогнозувати на уроці поведінку учнів. Несподіваність їх вчинків часто порушує запланований перебіг уроку, викликає в учителя роздратування та прагнення будь-якими засобами подолати конфлікт. А обмеженість інформації про причини того, що трапилось, ускладнює вибір оптимальної поведінки, засобів впливу на клас;

намагання вчителя будь-якими засобами зберегти свій соціальний статус за рахунок зниження статусу учня. Вчитель вживає вирази низького стилю.  Це порушує принципи взаємодії, доводить ситуацію до конфлікту;

оцінювання вчителем не окремого вчинку учня, а його особистості. Це визначає ставлення до учня інших вчителів та свідків (особливо у початковій школі);

невміння спрогнозувати наслідки необ'єктивного оцінювання вчинків дітей;

нездатність до самоконтролю з тих чи інших причин.

Конфліктують з учнями вчителі з негнучким мисленням, стереотипністю оцінок, шаблонним підходом до їх запитів та інтересів, нездатністю оцінювати об'єктивність вимог до учнів. Свою прискіпливість до учнів вони вважають вимогливістю, а вимогливість до себе з боку учнів сприймають як посягання на авторитет.
   Кожна помилка вчителя при вирішенні конфліктів травмує учнів, вселяє недовіру до нього, порушує систему взаємин між учителем і учнями. У педагога виникає глибокий стресовий стан, незадоволення своєю працею, нездорове усвідомлення залежності професійного самопочуття від поведінки учнів.
     Ситуація на уроці доходить до конфлікту, як правило, із невстигаючим учнем. Тому в інтересах вчителя виявляти до них особливу увагу, своєчасно надаючи їм допомогу.
     Немало конфліктів спричинює низький рівень педагогічного спілкування вчителів, які не можуть своєчасно зупинитися, уникнути різких слів, негативних узагальнень та перебільшень («Від тебе ніколи не почуєш нічого розумного», «Ти завжди брешеш», тощо), загрозливих оборотів у якості попереджень («Дивіться ж мені, щоб зробили...», «Спробуйте мені тільки не...». Це ображає вихованців, підриває довіру до здатності педагога бути справедливим.
   Виділяють і негативні стереотипи педагогічної поведінки, що породжують незадоволення учнів вчителями, стимулюють розвиток конфліктів: емоційні спалахи, дратівливість через дрібниці; безпідставні дії; використання дитячих методів дисциплінування, відкритий розподіл учнів за симпатіями; залякування, вимоги у формі погроз; надмірна фіксація уваги на недоліках учнів; привселюдні образи; втручання у світ особистісних стосунків хлопців і дівчат тощо.

Отже, можна зробити такий висновок, що конфлікти виникатимуть між вчителем та учнем завжди, залишається тільки розробляти певні методики по подоланню цих конфліктів, усуненню їх негативних наслідків. За виникнення, хід і результат конфлікту відповідає педагог - він професіонал і людина, яка навчена життєвим досвідом.

Правила поведінки дорослих на початковій стадії конфлікту

Дайте волю. Постарайтесь адаптувати себе до думки, що перед вами уже не діти. Це - підлітки, для яких перевірка дорослих «на міцність» один із способів самоствердження.

Ніяких нотацій. Найбільше підліткам.

Ідіть на компроміс. Ще нікому нічого не вдалось довести з допомогою скандалу: тут не буває переможців. Якщо і дорослі, і підлітки охоплені бурними негативними емоціями, здатність розуміти один одного зникає.

Уступає той, хто розумніший. «Вогнище сварки погасне, якщо в нього не підкидати дров», - говорив Дж.Дьюї. Тому щоб конфлікт зупинився, хтось повинен першим замовкнути. Дорослому це зробити простіше, ніж підлітку з його нестійкою психікою.

Не слід ображати. Зупиняючи конфлікт, не намагайтесь зробити підлітку боляче за допомогою зауважень і не показуйте , хто в даній ситуації «господар» (наприклад виганяючи підлітка в коридор)

Будьте послідовними. Діти тонкі психологи. Вони відчувають слабість дорослих. Тому, незважаючи на вашу готовність до компромісу, підлітки повинні знати, що вчительський авторитет непорушний.