Панічна атака - це не "істерика", не слабкість і точно не причина сорому. Це реальний фізіологічний стан, коли тривожна система мозку вмикає сигнал тривоги… без реальної небезпеки. Серце пришвидшується, дихання збивається, все тіло мобілізується "рятуватись" - хоча ніякої загрози насправді немає.
Що робить мозок? Якщо в цей момент людина тікає - або її "рятують" - мозок запам’ятовує: "О, тікати = вижив, треба ще!" І паніка починає прив’язуватись до місць, ситуацій, навіть запахів. Колесо замкнене.
Тому головне правило підтримки — не підкріплювати уникнення. Як це виглядає на практиці?
✅1. Не рятуйте - залишайтесь поруч
Замість:
— «Поїхали звідси, тут тобі погано!»
— «Виходимо! Вдихай-видихай, ми мусимо втекти!»
Скажіть:
— «Це панічна атака. Вона мине. Ти вже таке переживав/ла — і щоразу проходило.»
— «Я з тобою. Можемо трохи посидіти тут разом.»
Чому це важливо:
Втеча = полегшення = мозок «запам’ятовує» втечу як єдиний спосіб врятуватись.
А залишення в ситуації = формування нового досвіду: «Я витримав. Нічого страшного не сталося.»
✅2. Не давайте води, валер’янки, Гідазепаму, їжі, цукерки тощо
Замість:
— «Випий водички, стане легше!»
— «Ось тобі пігулка/травичка/щось солодке.»
Поясніть (якщо є контакт):
— «Твоє тіло реагує на тривогу, але воно саме впорається. Ти в безпеці. Я поруч.»
Чому не варто:
Будь-яка дія, яка негайно припиняє паніку - стає новим «ритуалом безпеки».
Мозок починає думати: «Я вижив, бо випив води/прийняв таблетку», а не «я вижив, бо витримав».
Це заважає формувати толерантність до тривоги - тобто здатність її переносити, не знецінюючи себе.
✅3. Не намагайтесь заспокоїти логікою або забороняти відчувати
Замість:
— «Та ти просто накручуєш!»
— «Ну не смішно, нічого жне сталося!»
— «Візьми себе в руки!»
Скажіть:
— «Це дуже страшно, я розумію. Але це мине. Це просто паніка - неприємна, але не небезпечна.»
— «Я не тікаю. Я з тобою. Разом витримаємо.»
Чому:
Під час паніки людина не мислить логічно. Вона в стані "бий або тікай". Раціональні аргументи лише збільшують почуття провини або ізоляції.
✅4. Спрямовуйте увагу назовні (не всередину!)
Замість:
— «Що ти відчуваєш? Спробуй контролювати дихання…»
Спробуйте:
— «Дивись, яка плитка під ногами. А от той малюнок на стіні — бачиш?»
— «Ти чуєш той звук позаду? Можемо рахувати кольори навколо.»
Чому:
Коли увага зациклена всередині (на серці, подиху, запамороченні) — симптоми посилюються.
А зовнішній фокус заспокоює тривожну систему. Це ще називають «заземленням». Важливо робити це не під час самої панічної атаки, а тоді, коли ви бачите, що людині поступово стає легше, щоб повертати її в стан «тут і зараз» органічно.
✅5. Дайте час, не квапте, але не підтримуйте втечу
Замість:
— «Все, все, ідемо додому! Треба терміново вийти!»
— «Зараз викличу швидку/таксі/маму/всі сили світу.»
Краще:
— «Можемо трохи залишитися тут. Паніка піде, як і приходить. Твоє тіло справляється.»
— «Я не буду тебе витягувати звідси. Ми можемо постояти разом, як ти зможеш.»
Чому:
Навіть 30 секунд залишитися на місці - це вже тренування нервової системи.
Кожне «я не втік - і вижив» = один крок до одужання.
✅6. Після - дайте людині право обговорити досвід, а не робіть вигляд, що "нічого не було"
Замість:
— «Ну все, вже пройшло — забудь.»
— «Не будемо про це, ще накрутиш себе.»
Запропонуйте:
— «Хочеш поговорити, що допомогло, що навпаки заважало?»
— «Я поряд, якщо захочеш розібратись, що з цим робити далі.»
Чому:
Обговорення - це перехід від реактивного до свідомого. Це можливість відчути контроль, знайти сенс, зробити наступну паніку менш страшною.
Панічна атака - це не кінець світу. Це реакція тіла, яка мине. Але як саме вона мине - має значення.
Якщо поруч буде хтось, хто не рятує, а залишається - людина вчиться:
«Я можу. Я витримую. Я більше, ніж моя паніка.»
Немає коментарів:
Дописати коментар