Бажаєте, щоб дитина справлялася з життям?

Отже, все дитинство втішайте, обіймайте, 

сприймайте його почуття. Не кажіть «Не плач!»,

не намагайтеся відразу відвернути і розважити.

Допомагайте йому проживати стрес, залишаючись

живим, і виходити з нього, а не ковтати 

неприємні почуття та відморожуватись. Нехай 

засмучується, плаче, боїться, протестує – і 

нехай із вашою допомогою вчиться приймати 

недосконалість світу, переходити від 

розчарування та протесту до втіхи та 

примирення з реальністю.

Шалва Амонашвілі

Як допомогти дитині відновити почуття безпеки?

1. Давайте багато тілесного контакту. Якщо дитина «прилипає до вашого тіла» – вона робить все вірно. Намагайтеся зараз максимально часто обіймати, гладити, тискати, лоскотати та просто бути фізично поруч із ним.
2. Пояснюйте дитині свій стан. Зараз дитина може вас дратувати. Це нормально. Вона намагається отримати від вас емоційного ресурсу, якого може не бути на цей час. Поясніть свій стан дитині. Що ви втомилися, що вам страшно, що ви виснажені. Дайте зрозуміти, що є причиною вашого стану. Поясніть, що це не вина дитини.
3. Грайте у халабуди. Підтримуйте і пропонуйте дитині будувати будиночки, укриття, навіть просто залізти під ковдру. Діти, як і дорослі, зараз гостро потребують безпечного простору, в якому можна було б відчути себе затишніше та спокійніше. Якщо немає можливості побудувати його фізично, допоможіть дитині уявити її безпечне місце в уяві. Нехай вона розповість, що там та як влаштовано, яке воно, де знаходиться, чи живе там ще хтось.
4. Допоможіть знайти когось, про кого можна подбати. Це може бути молодший братик/сестричка, сусідські діти або іграшка. Якщо це іграшка, її теж можна поміщати в безпечне місце, робити їй укриття.
5. Малюйте те, що дитину лякає та не дає відчути себе у безпеці. Не бійтеся того, що малюнок може бути кривавим або жахливим. Нехай переживання дитини краще виявляться на папері, ніж у його спогадах. А потім ці малюнки можна буде складати «у сейф», де й зберігатимуться його страхи.
6. Зробіть якийсь амулет/браслет і одягніть його дитині або собі та дитині. Нехай це буде клаптик одягу, якщо під рукою немає нічого іншого. Або нитка, мотузка, шнурок. Проговоріть, що вона нагадуватиме дитині те, що ви поруч, навіть якщо ви в цей момент фізично перебуваєте в іншому місці.
7. Говоріть дитині про свої почуття до неї. Про те, як ви її любите. Як ви раді, що ви разом зараз. Про те, що ви сильні й обов’язково подолаєте складнощі. Про те, що будете поряд і робитимете все, щоб захистити її. Та про те, що навіть якщо ви сваритеся, лаєтеся або ображаєтесь, ви все одно її любите. Про те, що іноді забуваєте говорити про це через інші справи та задачі, але це не означає, що ви забуваєте любити її. Дітям зараз дуже важливо це знати.

Психологічний центр "Без паніки"

Як учителям розпочати навчальний процес. 42 практики і 18 відповідей на питання від Світлани Ройз

Візуалізація психологічної стійкості Софії Древняк 

ЯК СТАВИТИ ЦІЛІ І ПЛАНУВАТИ У СИТУАЦІЇ НЕВИЗНАЧЕННОСТІ?

Найстрашніше катування - це катування невизначеністю, коли не знаєш, що і як буде далі і не маєш опори для прийняття рішень та планування свого життя та своїх дій навіть на короткий термін.

На що ми можемо спертися сьогодні, у період тотальної невизначеності?

НА СЬОГОДЕННЯ! АНАЛІЗ ПОТОЧНОГО (ЦЬОГО) СТАНУ може дати вам розуміння того, як діяти далі і визначити ТОЧКУ СТАРТУ в нових умовах

Нижче наведені рекомендації є більш ефективними для тих, хто не бере участі у військових діях.

Сьогодні для стабілізації внутрішнього психологічного стану дуже корисно чітко дати собі відповідь на запитання

- хто ви,

- де ви знаходитесь,

- які ресурси у вас є

- які реальні загрози у вас є

- які зобов'язання у мене є

- які можливості дає вам ваше сьогоднішнє становище

І на підставі відповідей та аналізу ситуації можна побудувати короткострокові цілі, створити план дій і цим стабілізувати свій психологічний стан

ПИТАННЯ:

1. ХТО Я?

- Біженець

- Тимчасово виїхав і вимагаю тимчасового захисту

- внутрішній переселенець

- Людина, яка починає нове життя в іншій країні

- Хто залишився вдома

2. ДЕ Я ЗНАХОДЖУСЯ?

- За кордоном - У Німеччині (Молдова, Болгарія, Іспанія, ….).)

- Усередині країни - У Львові (у селі на Західній Україні, невеликому містечку на Прикарпатті….)

- Вдома, у своєму місті та у своїй країні

3. ЯКІ РЕСУРСИ У МЕНЕ Є

- фінансові, грошові (готівка, на картках, від родичів, від знайомих, від волонтерів або країни, що дала притулок, від держави)

- Матеріальні (одяг, взуття, предмети першої необхідності та гігієни…).

- комунікаційні (гаджети, комп'ютери для роботи)

- Житлові

- Людські (На чию допомогу я реально можу розраховувати, на кого покластися)

- Особисті (що я реально вмію робити, що може знадобитися іншим)

4. ЯКІ РЕАЛЬНІ ЗАГРОЗИ У МЕНЕ Є прямо зараз

- для життя та здоров'я

- для психічного стану

- юридичні

5. ЯКІ ОБОВ'ЯЗКИ У МЕНЕ Є

- турбота про дітей

- турбота про рідних, близьких, знайомих

- турбота про тварин

- зобов'язання перед роботодавцем

- зобов'язання перед приймаючою стороною

- зобов'язання моральні

- зобов'язання перед собою

6. ЯКІ МОЖЛИВОСТІ ДАЄ МЕНІ СЬОГОДНІШНЄ ПОЛОЖЕННЯ

- Як я можу по-новому, у новому середовищі або за цих обставин використовувати те, що вмію

- У чому я можу спробувати свої сили, чим новим зайнятися

- Чому я можу навчитися (нової мови, нової професії, отримати нові навички...)

- На що зараз можу витратити час, що звільнився (якщо звільнився)

- Які корисні контакти та з ким я можу зав'язати, створити

- Які перспективи я можу отримати

- Що дає мені моє становище там, де я перебуваю?

ЩО ДАЛІ?

А далі ви

- аналізуєте всю інформацію

- вибираєте найкритичніші питання, які потрібно вирішити

- вибираєте можливості, якими зараз можна скористатися

- ставте короткострокові цілі з цих вибраних питань та можливостей

- створюєте покроковий план дій на найближчий тиждень-місяць (по кроках, по днях, по годинах)

- чітко дотримуєтеся його виконання

ВАЖЛИВО:

1. Відповідайте на запитання 1-6 письмово. З тим, що записано легше працювати, і це легше аналізувати

2. Не поспішайте. Присвятіть запису відповідей та аналізу кілька днів. Нехай мозок працює та шукає відповіді на запитання. Просто будьте свідком і записуйте додаткові відповіді або ідеї, що спонтанно прийшли, відразу, як вони виникли

3. Поки що не варто сильно орієнтуватися на майбутнє. Воно не визначене. Зараз ви можете спиратися на сьогодення та з нього будувати короткострокові плани.

Бережіть себе у цей непростий час!

Миру вам та вашим близьким! 🙏🏼

Наталія Сабліна

Вправа "Розшифровка. Весна"

Щоб відволікти дітей від війни

Мета: розвивати вміння зосереджуватись, складати слова з переліку літер, збагачувати словниковий запас за лексичною темою "Весна".

Авторка Мар'яна Нестерук

🚨 КРИЗОВА ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ДІТЯМ. ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО ТРАВМАТИЧНІ ПОДІЇ (ВІЙНУ ЧИ СМЕРТЬ)?

В екстраординарній ситуації нам необхідні ординарні речі.

🌿 Чуттєві батьки чи опікуни, які оточують дитину турботою

🌿 Доступ до ресурсів (школа, ігри, їжа…)

🌿 Підтримка стосунків з однолітками

Що допомогає дитині?

🔹 Щоденна рутина. Важливо, щоб дитина мала певні острівці визначеності (зранку чистимо зуби, робимо зарядку…)

🔹 Відволікання уваги (іграми) та можливість бути активними (намалювати, зліпити щось) 

🔹 Опіка батьків, просто проведення часу разом 

🔹 Структура та обмеження (наприклад, коли діти занадто агресивні)

🔹 Інформація. Пояснити дитині як діяти в якій ситуації. Якщо є інформація, дитина знає, що відбувається, і має контроль.

🔹 Найважливіше — відповіді на запитання

Як говорити з дитиною про травмуючі події (війну, смерть близьких)?

1️⃣ Дати собі можливість слідувати запитанням, які задає дитина. Скажіть дитині, що вона може запитати у вас все, що хоче. 

2️⃣ Діти мають своє власне розуміння травматичних подій та смерті відповідно до їх віку. Тому ви можете довіритися їхній здатності захисти себе. Уважно слухайте їх запитання та відповідайте лише  на запитання, які задає дитина.

3️⃣ Ви можете знайти відповідь, яка буде прийнятною для дитини. Заспокоїти, перевести фокус на щось інше. Діти вже знають, що існує добро і зло через казки.

4️⃣ Важливо бути відвертим. Відвертість не означає, що треба говорити все. Але все, що ви говорите, має бути правдою. Інакше ви можете втратити довіру дитини.

📌Приклад втрати довіри дитиною:

Сім’я біженців виїхала до Європи, вони в безпеці. Дмитро, 4 роки, запитує бабусю:

- Де сховища, в яких ми будемо ховатися?

- Нам не потрібно тут ховатися, це була гра, в яку ми грали в Україні. — каже бабуся.

- Ні, це не була гра. — відповідає Дмитро.

📌Приклад відповідей на запитання дитини (в залежності від віку пояснити більше чи менше):

💬

- Чому погані люди це роблять з нами? Чому вони стали поганими? 

- Так, дійсно є погані люди. Якщо люди пережили погані речі в їхньому дитинстві, вони можуть стати поганими, злими у дорослому житті. Більшість людей не є поганими, але вони можуть робити погані речі в своєму житті.

💬

- Чому ми їдемо до іншої країни, а тато залишається?

- Твій тато військовий / медик / не може виїхати, йому необхідно захищати країну від поганих людей. 

💬

- Чи може мій тато померти?

- Я дуже сподіваюся, що ні, але я не знаю цього точно. І мені від цього дуже сумно, і я дуже зла. Але ми сім’я. Ми будемо триматися разом та допомогати один одному.

‼️Основний принцип: сказати правду на поставлене запитання і почекати на наступне.

Розмова про емоції: чи потрібна і коли?

☝️Потрібно розмежовувати дітей, які зараз знаходяться в епіцентрі обстрілів, і дітей, які знаходяться у відносній безпеці. Про емоції говоримо, коли знаходимось у безпеці.

☝️ Чим більше батьки говорять з дитиною про важкі речі, тим менше їх страх перед подібними розмовами.

☝️ Коли батьки говорять з дитиною про емоції, вони переживають те саме, що й дитина. 

☝️ Важливо говорити з дитиною про емоції, але не потрібно її перевантажувати вашими емоціями.

Про що не говорити?

✖ Про речі, які без необхідності лякають дитину. Батьки мають бути чесними з дитиною, разом з тим не травмуючи дитину.

✖ Про те, що може статися гіпотетично, але ви поки що не впевнені.

Оточуйте дітей турботою, повертайте їх в дитинство та не недооцінюйте себе. У вас є все необхідне, щоб допомогти дитині 👶

Бережімо себе і малечу.

Слава Україні 💙💛

UA Mental Help

23 практики, ігри, що допомагають екологічно «відреагувати злість», проявити агресію. Для дітей різного віку.

Зараз тема агресії болюча і закономірна. 

Всі ігри зібрані для різних "каналів агресії" - голос, зуби, руки, нігті, ноги, живіт, рефлексія - слова. Але у всі ці ігри можна грати, лише якщо ми самі можемо витримати напругу злістю.

1.  «Видихнути хмару» - уявити, що вдихнули хмару і видихнути її зі звуком, можна з грозою та блискавкою (ми розкриваємо руки – показуючи, який розмір хмари ми вдихаємо, а на видиху видаємо звук, та зводимо руки, «зменшуємо» розмір хмари, долоні в кінці видиху з»єднуються, мов у хлопку. Можливо, супроводжуємо видих, тупотінням ніг)

2. "Погода" – ми обережно простукуємо подушечками пальців долоні чи тіло дитини– своїми доторками відіграючи - спочатку м»які доторки, немов дитину гладить сонечко і легкий вітер (йдемо -стукаємо - повільно, м'ягенько тихо), потім вітер посилюється починається дощ - починає йти швидше і тупотіти. Дощ посилюється - торкаємося сильніше, злива – ще сильніше простукуємо, гроаз - ураган – ще сильніше, дмухаємо і кричимо, вітер заспокоюється, дощ стихає - поступово йдемо тихіше і повільніше. Закінчуємо «прекрасною погодою». Можна запропонувати, щоб дитина відігравала погоду кроками на місці – розгойдувалася, потім тупотіла ніжками, потім стрибала і кричала (коли грім), потім посміхалася та розслаблено погойдувалася, при «ясній погоді»

3. "Собаки" - "перетворитися" на добрих собачок, що вихляють хвостиками, потім, злих собак, що гарчать один на одного. А потім, знову перетворитися на добрих собак, що принюхуються, та знайомляться

4. «клац-клац» - клацати зубами, ніби від холоду, потім показувати зуби, як мавпочки, показувати зуби і гарчати, як тигри. Перетворитися на людей

5. «РРРРР» – перетягувати тканину, тримаючи в зубах

6. «Докричатись до Місяця»: якщо є можливість проявляти голос в повну силу.  уявити, що треба крикнути послання космонавтам чи інопланетянам. (можна кричати з різних кутів кімнати один одному, можна спрямовувати звук «далеко-далеко»)

7. «Плювалки» виплюнути, видути – з трубочки горошину, будь що - в ціль

8. «Лети!» Дути один на одного, як на перо. Дозволити собі дути на дорослого, щоб його «здути» з місця

9. "Товкалки" "Відштовхнути повітряною хвилею" дорослого (партнера з гри) – зробивши відштовкуючи жест руками. Батько «відлітає» від дитини

10. «Подушковий бій» (якщо це доречно в умовах, яких живемо)

11. «Борці сумо» - засунути подушку під футболку і штовхатися, подушка пом'якшуватиме удар

12. Рвати папір і потім зібрати з уривків колаж (будь який образ, можна задати його, можна запропонувати дітям викласти та клеїти щось своє)

13. «Шкрябалки та дпряпалки» – нігтями «прошкрябати» малюнок у тісті, у фользі, у крупі, плівці. У пакет, що закривається, залити фарбу. Дитина подушечками пальців і нігтями прорисовує (дряпає) візерунки

14. боулінг, збивати будь-які предмети (дозволити порушити порядок)

15. «Злий бобер» – придумати злу тварину і поводитися, як, ми припускаємо, може поводитися ця тварина. Потім перетворитися на добру тварину. Потім, у людину

16. «Випустити пазурі» – показати, як тигреня шипить і показує пазурі, коли хоче захиститися. (потім перетворитися на людину)

17. малювати каляки-маляки, стиснувши в кулаку фломастер або олівець

18. «У ціль» – зім'яти в руках папір, потім, як м'ячиком, потрапити в ціль

19. кричати в «мішок для крику», чи  стакан, чи в подушку

20. «бодалки – так-ні» (бодатися руками чи головою, говорячи по черзі – так чи ні)

21. люблю – не люблю (говорити один одному – я люблю, коли… я не люблю, коли…

22. радію-злюсь (я злюсь, коли. Я радію, коли)

23. Можна уявити всередині пружину, яка стискається-розтискається і підстрибує всередині, присісти, обіймаючи коліна і розпоямитись, мов пркдинка.

покласти руку на живіт, зробити вдих і різкий видих.

Допоміжні думки:

Нам важливо розповісти дитині, що емоція – це сигнал нашого мозку на те, що відбувається. Зараз агресивні прояві закономірні. Сама війна – надагресія. 

Злість дітей важлива. 

Злість така ж важлива, як і радість, і сум.

Від того, що ми відчуваємо емоцію – ми не добрі та не погані.

Якщо ти злишся - ти не злий. Ти людина, яка зараз злиться.

 Іноді, коли агресивність дуже сильна, ми уявляємо, як би все зруйнували, як би когось вдарили або, навіть, вбили. Зараз – наша агресивність природна. Але ми в жодному разі  не шкодимо собі та іншим. 

Зараз ми маємо право ненавидіти та злитися. Але ми створені не тільки з ненавісті та злості – що в нас ще є? я відчуваю лють до ворогів, але я продовжую відчувати любов до тих, хто мені близький. Я більше - ніж будь яка моя емоція чи прояв. 

Сил нам!

Світлана Ройз

📝 Швидкі дії, як вплинути на спокій:

▫️Нервова система влаштована так: коли небезпечно тілу, усі знання не засвоюються. Тож перше, що треба зробити, — повернути безпеку своєму тілу. Якщо поруч із вами дитина, обійміть її і скажіть: “Я з тобою”. Якщо її рухи пришвидшені, треба говорити повільно, тихо й бути на рівні очей дитини.

▫️Безпека для людей — це про режим дня, рутину. Робіть, усе, що ви запланували, якщо це можливо. Наприклад, піти в душ, поприбирати, поїсти, приготувати їжу.

▫️Пам’ятайте, що треба пити воду. Коли симпатична система активна, у нас пересихає в роті. Якщо не хочете пити, хоча б змочіть губи чи пополощіть рот.

▫️Треба їсти чи принаймні жувати. Коли ми жуємо, нервова система виходить зі стану паніки. Носіть із собою жуйки, цукерки. Ідеально, щоби було щось із вираженим смаком, аби повернути себе в стан мінімального спокою.

▫️Слідкуйте за тим, аби ви та діти ходили в туалет. Історично склалося так: аби ссавці були в безпеці, у них мають бути позиви до сечовипускання й дефекації. Це треба, щоби стати легшим перед втечею. Якщо в стресовій ситуації ви відчуваєте, що з кишківником щось відбувається, це абсолютно нормально.

▫️Візьміть у ліву руку якийсь предмет, який можете проконтролювати. Коли ми беремо щось у ліву руку, то, фактично, беремо під контроль усе, що відбувається в правій півкулі мозку. Усі тривожні думки й образи — це зокрема робота правої півкулі.

▫️Аби ми були в безпеці, маємо ввести нові правила нашого часу. Наприклад, не підходьте до вікон, натомість наближайтеся до так званої несучої стіни. Зараз саме час пограти з дитиною в “супергероїв безпеки”, оглянути квартиру й подумати, що може впасти з полиці.

▫️Сконтактуйте із сусідами, щоби відчувати, що поряд є підтримка. Якщо є можливість зібратися кількома сім’ями чи класом десь у безпечному просторі, це буде чудово. Так ви зможете влаштувати “колективну безпеку”.

▫️Підтримуйте свої емоції. Дайте собі можливість проявити емоції, які відчуваєте. Якщо важливо плакати чи злитися, так і робіть. Наприклад, коли людина матюкається, виділяється гормон ендорфін. А це допомагає знеболити процес.

▫️Слідкуйте за диханням. Робіть вдих на 2 такти, а видих — на 4 чи 6. Тобто затримуйте дихання. Дітям можна давати скоромовки, щоби вони говорили їх на видиху.

▫️Дозвольте собі “потупити”. Коли ми перебуваємо в стані травматизації, терапевти рекомендують грати на тетрисі, з кульками. Можете пограти в гру на телефоні/комп'ютері.

▫️Якщо ви ходите квартирою, краще йти перехресно: ліва рука, права нога. Коли ми перебуваємо в стресовому стані, то переважно ходимо паралельно: права рука, права нога. Це означає, що порушені зв’язки між півкулями мозку.

Джерело: nus. org. ua

🐘Різноколірний слон у клітинку🐘

Ситуація довготривалого стресу в нестійких умов життя призводить до підвищеної активності у діяльності ЦНС.  Деякі діти стають розгальмовані, знервовані та перебувають у деструктивно-збудженому стані, який межує з постійною втомою та безсиллям.

Хочу запропонувати унікальну метафору різноколірного слона в клітинку для арттерапевтичних занять. У моєму арсеналі є багато комплексних метафор для арттерапії, але ця особлива для структурування, систематизації та спокою в час кризових подій.

Всі три компоненти метафори - це потужні структури: 

 слон – це символ

 клітинка - психогеометрична структура балансу

 колір - прояв наявний емоційного стану

Поєднання цих структур в одній метафорі й формує позитивний арттерапевтичний ефект.

Рекомендована для дітей та дорослих, які артттеррапевтично спрямованих на контакт с образами та процесом творчості, які здатні через метафору здійснювати роботу з внутрішнім світом.

Такого слона можна малювати не одного, а робити ціле стадо, зображати пару чи родину, слоника-помічника або ж слоника-захисника. 

Ця метафора буде корисна коли кожного з нас розриває відчуття хаосу, тривога та безсилля в час війни.

Дивна метафора, але спробуйте! Не пожалкуєте!

Вікторія Назаревич 

Співчуття словами. Як проявити участь?

Співчуття словами. Ця навичка всім зараз потрібна.

ПЕРША ПОРАДА

Якщо у вас є родичі, друзі, знайомі, про яких ви думаєте зараз, за ​​яких турбуєтеся, обов'язково напишіть їм!

Мовчання близьких людей дуже ранить.

А раптове повідомлення навіть від племінника бабусиної колеги чіпає та надихає своєю небайдужістю.

ЯК ПОЧАТИ

Коротко і чесно назвіть причину з якої пишете або з якої пишете тільки зараз: "Переживаю за вас". "Весь час думаю, як ти, але не наважуюсь запитати".

ГОЛОВНЕ ПИТАННЯ:

"Як ти?"

ПРО ЩО ЩЕ ЗАПИТАТИ:

"Як ситуація в цілому?"

"Що у вас зараз відбувається?"

"Що ти робиш зараз?"

"Що плануєш робити далі?"

Активне слухання — це, напевно, найкраще, що можна зробити у розмові, яка має на меті підтримати людину.

Поділитися переживаннями – це ніби зняти тягару, допомагає зняти напругу, відчути, що ти не один.

Якщо ви готові поділити ці переживання, це стане гарною підтримкою. Просто слухайте, просто будьте поряд. Цього достатньо.

Проте чи всі відчувають необхідність промовляти свої емоції кожному, хто їм дзвонить чи пише.

Якщо людина відповідає однозначно і неохоче, не варто влаштовувати допит із пристрастю.

ПІДТРИМУВАТИ І НЕ ЗНЕЦЕНЮВАТИ

Підійдуть будь-які фрази, що містять у собі турботу і віру в найкращий результат подій: "Сил тобі все це пережити!"

"Бережи себе! Я вірю, ти впораєшся!"

"Дорожжу тобою і вірю, що це божевілля скоро закінчиться!".

Для віруючих доречні: "Бережи тебе Бог!" і "Молюсь за вас!".

ЗАПРОПОНУВАТИ ДОПОМОГУ

Залежно від ступеня близькості людини, якій ви пишите і вашої рішучості допомогти, можна запитати: "Що я можу зробити для тебе?"

ПОЗНАЧИТИ ПЕРСПЕКТИВУ

Домовтесь, що ви на зв'язку і вам можна зателефонувати або написати, якщо буде така потреба.

Важливо позначити, що це не разова акція, і ви готові бути поряд.

Навіть якщо людина не напише, думка про те, що ви поруч є підтримуючою.

НЕ ВАРТО

- Вдаватися у дискусії про причини того, що відбувається. Зараз не місце і не час.

Поговоримо про це через кілька років, після того, як усе закінчиться, сидячи біля безтурботного моря... або взагалі не поговоримо.

- Довго та драматично розповідати, як погано вам. Навіть якщо це так. Людині, яка перебуває у стані ще більшого стресу це, не принесе полегшення, лише роздратування чи почуття провини.

- Намагатися вилікувати гумором. Інакше вам дадуть відповідь у кращому випадку: "Знаєш, нам тут не смішно."

- Знецінювати переживання співрозмовника фразами: "Не переживай/не панікуй/не засмучуйся!", "Я вже думав, все набагато гірше."

-Приймати на свій рахунок агресію. Злість - логічна реакція таку ситуацію, як військові дії біля твоєї країни. Ймовірно, діти цю агресивність зовсім нікуди. Листування в інтернеті або телефонна розмова стає віддушиною. Як реакцію можна відповісти: "Я розумію, що ти злишся і маєш на це право." І далі фраза-підтримка.

Жодних образ, виправдань, "шпильок" і тим більше агресії у відповідь, будь ласка!

Миру вам та вашим близьким! 🙏🏼

Дихання — це наша підтримка тут і зараз.

Давайте трохи знизимо рівень стресу і подихаємо по квадрату. 

Кулька рухається – вдих, зупиняється – затримуємо подих. 

Потім на русі видих і знову затримуємо подих.

Подихайте так стільки, скільки вам потрібно для розслаблення.

Як говорити з дітьми про війну та небезпеку

Дати дитині відчуття безпеки

Дітям будь-якого віку дуже важливо відчувати безпеку. Вони мають бути впевнені, що коли приходять до своїх дорослих, яким довіряють — отримають відповідь.

Терпляче відповідати на ті самі питання знову

Діти, особливо маленькі, можуть ставити ті самі запитання знову і знову, ходячи по колу. Дорослим треба бути готовими щоразу терпляче відповідати на ці питання. Знову і знову казати, що ми зробимо все можливе, щоб з нами все було добре, українська армія хоробро і професійно нас захищає.

Давати тілесний контакт

У будь-якій тривозі завжди задіяне тіло. Тому важливо обіймати, давати відчути кордони. Разом вовтузитися, будувати халабуди.

Підготуватися до розмови

Бути готовим, що коли в інформаційному полі тема існує — діти можуть прийти з питаннями. Важливо не відвертатися, не казати «заспокойся», а дати правдиву відповідь відповідно до віку.

Відповідати лише на питання, які ставить дитина

Із 4–5 років діти можуть приходити з питаннями про війну, про насилля. Дітям такого віку важливо давати інформацію коротко. Відповідати саме на те питання, яке ставить дитина. Не підіймати тих аспектів, про які дитина не запитує.

Проговорювати рутинні речі

Нагадувати дитині, хто є поруч, до кого можна звернутися, коли потрібна підтримка. Проговорювати інформацію, яку дитина повинна знати відповідно до віку — адресу, кого з дорослих і де можна знайти, якщо дитина опинилася сама.

Нагадати, хто є поруч з дитиною

Дошкільнятам і молодшим школярам важливо дати зрозуміти: «Я поруч з тобою. А ще поруч з тобою є…» — перерахувати тих близьких, які піклуються про дитину і до яких вона може звернутися. Показати, що війна — це десь далеко, а тут є твій великий, безпечний, спокійний дорослий.

На небезпечній території повторювати план дій

Нині вся Україна зазнає атак ворожих російських військ. Тому важливо говорити, що ми знаємо, як убезпечити себе. Повторювати з дитиною, що треба робити, якщо ти чуєш сирену чи постріли, під час пожежі, чого робити не можна. 

Показати згуртованість солдат

Коли діти молодшого віку запитують щодо солдат, які гинуть на війні, вони опосередковано питають: «Чи я в безпеці? Чи це може статися зі мною або моїми близькими?» Тоді доречно пояснити: «Солдати — люди, для яких це робота. Вони нас захищають. Поруч з ними є багато людей сміливих, відважних. Вони захищають також один одного, допомагають один одному». Тобто дати відчуття згуртованості й спільноти. Це особливо важливо, коли серед близьких є люди, які беруть участь у бойових діях — треба дати розуміння, що він там не сам, поруч з ним є той, хто про нього може подбати. Такий образ є терапевтичним і підтримувальним для дітей будь-якого віку.

Дозволити почуття

Відповідь «не хвилюйся» не позбавить тривожного імпульсу. Можна казати: «Я бачу, що ти хвилюєшся за солдат, за людей, довкола яких війна. Я теж хвилююся». Показати, як саме дорослі переживають ці почуття, як справляються зі своїм страхом. Допомогти прожити цей імпульс — дати глину, помалювати, адже дитина не завжди може виразити словами свої почуття.

Зі школярами ділитися своїми думками

Дітям молодшого підліткового віку теж слід давати відповідь саме на поставлене питання. Можна ділитися своїми думками, почуттями. Але треба бути готовим, що діти молодшого підліткового віку і підлітки можуть мати свою точку зору і хотітимуть поділитися нею. Неодмінно слід давати їм таку можливість.

Із підлітками шукати відповіді разом

Іноді питання, які ставлять підлітки, заганяють у глухий кут. Тоді важливо чесно про це сказати: «Я зараз не знаю відповіді, дай мені трохи часу, і ми повернемося до цієї теми». Або можна сісти разом пошукати інформацію в інтернеті. Добре поділитись висловлюваннями авторитетних для дорослого лідерів думок. Разом почитати їхні дописи, знайти спільно відповідь. Інформаційне поле — бездонне, а критичне мислення в підлітків ще здебільшого не сформоване.

Долати внутрішній конфлікт діалогом

Важливо брати до уваги, яким є інформаційний фон у родині. Ставлення батьків може стикатись із думками, які дитина чує у своєму середовищі, і це викликатиме внутрішній конфлікт у дитини. Треба перебувати в постійному довірливому діалозі, обмінюватися думками — це найважливіше у стосунках з підлітками, зокрема коли говоримо про насилля, війну.

Не закріпити негативні реакції

Є небезпека закріпити негативні патерни поведінки для певного психоемоційного стану. Наприклад: коли тривожно — батьки починають агресувати. Дорослі можуть самі потрапити в цю воронку почуттів і поділитися цим з дитиною. І надалі вона саме так реагуватиме на тривогу — агресією. Тому слід бути свідомим свого стану і намагатися контролювати свої реакції.

Емоційний стан важливіший за слова

Стан, у якому дорослі говорять з дитиною, важливіший за слова, якими вони говорять. Дитина має бачити, що дорослий стабільний. Так, він має право на свої почуття. Дорослий хвилюється, переживає, співчуває, але він залишається стабільним — для дитини це найважливіше. Страх втрати контролю — найбільший для дитини після страху втрати близької людини. Коли дитина бачить, що дорослий не контролює ситуацію, не контролює сам себе — це лякає, і тут можливе потрапляння в дуже глибоку воронку тривожності, з якої важко вибратися. Дитина весь час перевірятиме, чи мій дорослий у порядку, що з ним відбувається. Це дуже виснажує емоційно.

Звернути увагу на зміни в поведінці дитини

Коли дитина не ставить запитань — це не означає, що тема її не зачіпає. 

У дитини ще немає розуміння контексту, власного інструментарію для психічного опрацювання інформації, і тоді лімбічна система мозку дає свої сигнали. А вона відповідає, зокрема, за емоційно-мотиваційну сферу, наприклад, агресію, страх, за навчання, пам’ять, формування біологічних фаз сну. І тоді дитина може поведінково показувати те, про що не говорить. Наприклад, дитина почала гірше спати, їй сняться жахи. Діти молодшого шкільного віку іноді регресують — поводяться, як молодші, й навіть починають говорити, як малюки. Тілесні прояви тривожності — смоктання пальця, обкушування нігтів, нічний енурез — це все ознаки, що щось відбувається.

За тривожних симптомів — дотримуватися ритуалів і розмовляти

Якщо ви бачите тривожні сигнали, можна спробувати дати раду самим, у першу чергу повернути чітке дотримання щоденних ритуалів: сну, прогулянок, прийомів їжі. Треба пробувати говорити з дитиною, питати: «Ти щось побачив, що тебе вразило? Щось трапилось у школі?» Але дитина може не пам’ятати, психіка може витіснити побачене. У моїй практиці так бувало, що ні батьки не знали, ні дитина не могла пригадати, що трапилося, а в процесі арттерапевтичних вправ причина проявилася. Коли тривога виходить на свідомий рівень, її можна взяти, трансформувати, намалювати, замкнути, покласти в скриню і потім з нею щось робити.

Грати

Коли є ознаки, що дитину щось налякало, вразило — з дошкільнятами і дітьми молодшого шкільного віку треба грати. Лімбічний мозок теж займається програванням страху. Грати слід так, як дитина сама поведе, не потрібно нічого нав’язувати чи пропонувати. Треба асистувати, супроводжувати в цьому процесі, ніяк не вести. Діти добре самотерапевтуються через гру.

Слухати дитину уважно

Треба бути поряд з дитиною, слухати її. Особливо це потрібно підліткам, хоча іноді здається навпаки. Їм важливо знати, що ваша увага з ними, ви не у смартфоні, а дивитесь очі в очі. Цей контакт є запрошенням до діалогу: «Ти можеш мені довіряти, можеш мені сказати, я поруч і підтримаю».

Дати імпульс на дію

Після кількох діб у бомбосховищах діти і дорослі відчувають безпорадність. Важливо вселяти розуміння, що хоча б трохи, якийсь мікропроцес від них залежить. Можна написати листа, намалювати листівку солдатам і запостити в соцмережах, надіслати допомогу солдатам. Багато залежить, у що вірить родина: якщо це прийнятно, можна помолитися, хай навіть своїми словами.

Говорити про те, як дитина може підтримати близьких у небезпеці

Якщо рідні дитини перебувають у найбільш небезпечних районах бойових дій, варто розповідати, що вони роблять, змальовувати картинку, що відбувається. Проговорювати прості, лаконічні механізми, як можна підтримати одне одного і тих, хто в небезпеці, — поговорити з ними телефоном або написати в месенджер, якщо це можливо, заспокоїти, розповісти про себе.

Придумати власні ритуали

Із дітьми молодшого віку працюють ритуали, які допоможуть їм впоратися з тривогою, сумом. Наприклад, поговорити про щось, а потім змити водою тривогу. Якщо дитина сумує, дізнавшись про чиюсь смерть — поставити свічку, згадати цю людину, відпустити кульку в небо, відпустити щось річкою.

Називати речі своїми іменами

Не можна говорити про загиблих, що вони «заснули», «пішли», бо це може нав’язати страх, що спати — означає померти. Треба казати як є — людина померла, якщо дитина про це питає.

Говорячи про смерть, повертати в точку безпеки

Діти розуміють, що життя кінечне. Із 4–5 років вони починають ставити ці запитання, це вікова норма. Відповідати слід залежно від того, у що родина вірить — що відбувається з душею. Говорячи з дітьми про смерть, важливо повертати їх у точку безпеки. Завжди закінчувати цю розмову словами: «Ти тут у безпеці, і я у безпеці, ми будемо жити довго. Ми знаємо, що робити, щоб подбати про себе». У дорослих можуть бути свої страхи, але дитині треба дати відчуття: «Я все контролюю, я велика як скеля мама, і ти в безпеці».

У разі втрати близької людини дитина має спертися на стабільного дорослого

Якщо загинув хтось із близьких — важливо, щоб з дитиною залишався хтось більш-менш стабільний. Саме завдяки цій людині дитина може відчувати, що її дитячий світ не розвалився повністю. Зрозуміло, що втрата когось із близьких — це трагедія, і тому потрібен хтось, на кого дитина може спертися. Бо спертися сама на себе вона не здатна. Потрібно горювати, плакати, дозволяти і не зупиняти ці прояви, згадувати, говорити стільки, скільки їй потрібно. Багато обіймати. Згадувати весь рід, тих, хто метафорично стоїть за нами, ніби янголи-охоронці. Розповідати, що роблять ті, хто зараз із дитиною, щоб зміцнювати безпеку і родинні зв’язки. Спираючись на цю умовну стабільність дорослого поруч, дитина може вийти і без допомоги психолога.

Контейнувати почуття

Важливо, щоб був хтось, хто може контейнувати почуття дитини — тобто назвати їх, прийняти почуття, які є нестерпними для дитини. Сказати: «Я бачу, як тобі погано. Мені теж важко. Ти можеш плакати, ти можеш горювати, я буду з тобою». Говорити про те, що відчуває дитина. Проговорювати знову і знову те, що відбувається, плакати разом, горювати разом.

Звернутися до психолога, коли дорослі самі не справляються з горем

Коли поруч з дитиною немає нікого, хто може підтримати, коли дорослим самим настільки важко, що вони не можуть впоратись із втратою, потрібно звернутися до фахівця. Бо така втрата є втратою довіри до світу. Дитина може завмерти і відмовитися від подальшого розвитку. Можливе тривале порушення сну. Може з’явитись аутоагресія — ушкодження самого себе. Тоді дитина буде бити, різати себе, обкушувати собі шкіру, нігті. Це все — привід звернутися до фахівця.

джерело:  https://osvitoria.media/experience/yak-govoryty-z-ditmy-pro-vijnu/