Вогнику з друзями було весело та цікаво разом. Все літо вони гралися та бавилися на вулиці, плавали, засмагали на сонечку та об’їдалися смачними ягодами та фруктами, на які був щедрим їх ліс. А дорослі тим часом готувалися до зими: робили запаси харчів; латали свої будиночки щоб вони могли витримати морози, а ще готували своїх діточок до школи. Купляли їм нові гарні костюмчики та платтячка, туфельки, зошити та олівці, ранці – все що необхідно малим учням у школі.
Так, за дитячими забавами та клопотами дорослих минуло літо. Настала осінь. Рання осінь, яка ще пахла літом. Завітаємо в гості до Пухнастого хвостика? Він як раз нагулявся з друзями та прибіг додому вечеряти. Його мама, пані Поллі Швидколапко, приготувала на вечерю смачні печені яблука та печиво з молоком. Коли Пухнастий хвостик повечеряв, він і його мама вийшли на вулицю подивитися на прекрасний захід сонця. Здавалося по небу пливуть не хмаринки, а рожева солодка вата. Пливе та тане у гарячих сонячних обіймах, а потім, коли сонечко майже зовсім сховалося за обрієм, з’являлася інша картина. Фіолетові, помаранчеві, жовті відтінки, ніби художник експериментує з фарбами, створюючи нові кольори. І ось зі сцени зникли всі теплі тони, поступаючись місцем різним відтінкам темно синього. На небі було би дуже темно та сумно, але яскраві зірочки не давали темряві одержати перемогу. Сотні тисяч маленьких ліхтариків засвітилися на небокраї. Серед них були і більш яскраві, і такі, що світили з останніх сил перш ніж погаснути, але всі разом вони перетворили небо в магічну мантію чарівника, якою він замітає свої сліди.
Пухнастий хвостик та його мама сиділи на ганку свого будиночка та мовчали. Вони не могли надивитися на цю красу. Не могли надихатися свіжим, вечірнім повітрям і наслухатися звуками лісу, що поринав у глибокий нічний сон. Нарешті пані Поллі Швидколапко заговорила: «Сьогодні був такий чудовий дені, правда, Пухнастий хвостик?» Зайчик посміхнувся та кивнув у відповідь. «А завтра – перше вересня, перший день осені. А ще завтра ти підеш до школи, в перший клас, разом із своїми друзями Вогником, Великим Оком, Молочним Кликом і Зефіркою. Пам’ятаєш, що я тобі розповідала про школу? Школа – це такий гарний будиночок, в якому багато маленьких звіряток, як бджілок у вулику. Там, добрі та розумні вчителі, навчають звіряток рахувати, читати, писати та ще багато чому цікавому та корисному. У школі треба обов’язково слухатися вчителів, добре поводитися та гарно навчатися. А коли ти станеш дорослим, закінчиш школу, тоді ти обереш собі професію…», - продовжила розповідати мама Пухнастого хвостика. Маленький зайчик з цікавістю слухав її, а коли вона сказала незнайоме слово «професія» він запитав: «А що таке «професія»?» Пані Поллі Швидколапко відповіла: «Професія – це те, чим ти займатимешся в житті, це твоя робота. Наприклад, моя професія – кондитер. Я усе життя готую смачні тортики, печива, цукерки та тістечка, а інші звірі їх куштують. Роблячи свою роботу, я приношу користь своєму лісу та звірям, які в ньому живуть. Хтось працює пожежником і тушить пожежі, хтось - вчителем і навчає маленьких звіряток, а хтось – лікарем і лікує хворих. Професій багато і кожна корисна, кожна важлива. І в тебе буде також професія, але для того щоб її отримати необхідно старатися та гарно вчитися в школі, а потім вчитися своїй майбутній роботі. Але про це я тобі розкажу потім, я бачу, що ти вже втомвися, мій зайчику. Оченята стуляються, час спати», - сказала мама Пухнастого хвостика.
«Мама, а в школі будуть добрі звірі, вони не ображатимуть мене?», - спитав зайчик, борючись зі сном. «Я думаю, що ти знайдеш друзів у школі. Але це залежить і від тебе також. Будь з усіма добрим, посміхайся та допомагай якщо твоя допомога кому – небудь знадобиться. Не уникай ігор і не бійся знайомитися з новими звірятами. Тоді в тебе обов’язково з’являться друзі», - відповіла пані Швидколапко. «Дивись, зірка падає! Загадай бажання!», - сказала вона, дивлячись в нічне небо. І маленький зайчик загадав, щоб у нього було багато друзів у школі, щоб вчителя були добрими та щоб мама пишалася його успіхами в навчанні. А мама зайчиха, дивлячись у небо, також загадала бажання, щоб її синочок завжди був щасливим і щоб йому було добре в школі. А коли вона знову поглянула на Пухнастого хвостика, він вже спав, тихесенько посапуючи уві сні. Пані Поллі поцілувала його солодку щічку, яка пахла молоком, а потім віднесла Пухнастого хвостика в його кімнатку та поклала в його маленьке ліжечко. Мама зайчиха ще трішки постояла біля сина, милуючись тим, як він посміхається уві сні, а потім пішла до своєї спальні. Треба було виспатися, завтра відповідальний день.
Автор: бібліотекар молодшого залу ЦДБ ім. О. Матросова Вікторія Жупинська.
Немає коментарів:
Дописати коментар