В психології є таке поняття як ВІКНО ТОЛЕРАНТНОСТІ.
Якщо коротко, це міра нашої здатності впоратися з реальністю. Витримати її, прийняти виклики, зберігати функціональність та ясний розум). А не втекти від неї чи закрити долоньками оченята 🙃.
Вікно толерантності - це коли я почуваюсь в безпеці, можу бути в оптимальному стані спокою (відпочинок, розслаблення) або в оптимальному стані активності (цікавість, відкритість, ефективність, фізична активність).
Це стан, коли я комунікую з людьми, співпрацюю. Почуваюсь “я достатньо ок, а світ і люди достатньо безпечні”.
Але світ складний та непередбачуваний, та й ми не ідеальні роботи.
Тож буває, що наша здатність впоратися - значно менша за навантаження яке приносить реальність.
Наше вікно толерантності звужується, бо:
💔 Прямо зараз ситуація дуже складна і травматична, і її масштаб перевершує мою здатність витримати це і зарадити цьому. Мало мого внутрішнього ресурсу, мало підтримки зовні.
💔 Або в результаті дуже тривалого стресу нервова система настільки виснажена, що важко витримати навіть такі дрібниці як розбита чашка чи запізнення друга на зустріч.
В таких умовах нервова система перебуває в стані “небезпека” і займається виживанням. Для цього в нас є дві базові реакції:
❗️ ГІПЕРАКТИВНА реакція нервової системи (тривога, панічні атаки, нескінченні перевірки, гіперобдумування що пішло не так і як я мав зробити але не зробив, заїдання стресу тощо).
Тут наш організм в режимі мобілізації сил - під дією гормонів стресу виділяється багато енергії, бо так закладено мільйонами років еволюції: бачиш тигра? бий його або тікай! для цього ось тобі купа енергії щоб вижити.
В цьому стані тіло напружене, люди поруч дратують, і хвилюєшся за кожну дрібницю.
❗️ занадто ПАСИВНА реакція (апатія, відстороненість, байдужість, безсилля, аж до відчуття відчаю яке може перерости в депресію та думки про самогубство).
Тут ми в режимі енергозбереження - сил так мало, що намагаємось зберегти хоч цей залишок. Апетит майже відсутній.
Хочеться полежати і щоб ніхто не чіпав. Опускаються руки. Уникання контакту, підтримки й руху.
Так працює наша нервова система, коли нам складно.
Коли ми виснажені.
Коли ми проживаємо дуже складну ситуацію життя.
Це нормальні реакції на ненормальні обставини.
ЯК З ЦЬОГО ВИХОДИТИ?
Якщо коротко: чим більше стресу - тим менше вікно толерантності.
❤️ Чим більше ресурсу - тим віконечко розширюється.
Тому: помітили реакцію бий/біжи/замри? Отже, мені зараз складно.
❤️ Отже, що я можу зробити і до кого звернутися щоб підтримати себе? Щоб добрати сил.
❤️ Шукаємо сферу свого впливу: в усьому цьому хаосі на що я впливаю? що залежить саме від мене? що я можу зробити? на що і на кого опертися?
✅ Бий/біжи? - сповільнюємось, робимо паузу, дихаємо, повертаємось в фізичне тут і зараз (5 сенсорних відчуттів).
✅ Замри? - м’яко активуємо. Посильними маленькими кроками, поступово збільшуємо рівень фізичної активності (з депресії виходимо ногами) та рівень ресурсної активності (робити щось для себе в задоволення та відпочинок, навіть якщо це полегшення на 1 бал з 10). Кожен день по-трохи, а не чекаючи вихідних чи відпустки.
✅ ДОЗВІЛ СОБІ ПОДБАТИ ПРО СЕБЕ. Поставити себе в пріоритет, бо здоровий егоїзм - запорука виживання, і без нього ми не можемо допомогти іншим (принаймі на довго нас не вистачить).
✅ Без нереалістичних гіпервимог.
✅ З турботою про себе.
Наталія Біда.
Немає коментарів:
Дописати коментар